Уночі проти 14 лютого, перед самим від’їздом до Копенгагена, в мене дуже піднялася температура, і лікар заборонив мені їхати. Мене навідав король. Він попросив не турбуватися і спокійно лишатися в палаці, доки я не одужаю. Подякувавши Його Величності за дружню турботу, я сказав, що вже вирішив перебратися на «Тармо». Так буде легше повернутися додому, якщо хвороба загостриться і затягнеться.

У ті два дні, коли я лежав хворий на кораблі, з Копенгагена знову й знову запитували про дату мого приїзду, адже все було для нього готове.

Попри те що я ще не повністю одужав, я вирішив поїхати до Копенгагена спеціальним потягом, наданим мені. Вранці 18 лютого мене зустрів на копенгагенському залізничному вокзалі король Крістіан X, з яким ми поїхали до палацу Амалієнборґ. Королівський екіпаж супроводжували пишний ескадрон гусарського полку і ватага хуліганів, які намагалися влучити в мене сніжками, — і це аж ніяк не означало вияву поваги. Король, із яким ми потрапили під сніжковий обстріл, зі сміхом пожалкував про такий прийом. Я відповів, що мав би більше причин для жалкування, якби ці демонстранти з такою силою виявляли до мене прихильність, але прикро мені, що своїм приїздом я спричинив цей неприємний для Його Величності епізод.

Коли я невдовзі навідався до Його Величності, він вручив мені чудовий орден Слона, на гарній стрічці якого (до речі, такій самій блакитній, як і стрічка ордена Серафимів) у місці перехрещення збоку є білий слоник, на якому сидить чорний чоловічок. Упродовж дня я відвідав королеву й королеву-вдову, а також вручив візитівки іншим членам королівського дому. Увечері відбувся бенкет у величезній рицарській залі палацу Амалієнборґ. Його Величність виголосив промову, в якій висловив сподівання, що Фінляндія долучиться до північноєвропейської співпраці. Відповідаючи на його промову своєю, я розповів, наскільки глибоко вкоренилася в моїй країні дружба до данського народу і які ми вдячні за те, що Данія простягнула руку допомоги в нещодавно пережиті нами важкі часи, коли в наші двері стукав голод. Фінляндський народ радо сприймає побажання співпраці, яке Його Величність мав ласку висловити.

Назавтра вранці король повів мене до замку Розенборґ, показав гарну будівлю і дивні самоцвіти корони, які там зберігалися. Вдень я мав відвідати славетний гусарський полк, але за порадою свого лікаря, на жаль, довелося відмовитися від цього візиту, який напевно потішив би моє старе серце кіннотника.

Під час перебування в Копенгагені норвезький міністр інформував мене про погрози, що їх з приводу мого очікуваного візиту до Християнії висловлювали ліворадикальні кола. Спершу в них ішлося про вуличні демонстрації, потім про відімкнення електричного освітлення в палаці й перекриття водогонів. Проте, як мені було сказано, Його Величність досі сподівався, що мій візит відбудеться. Було вжито належних заходів для забезпечення безперервності надходження світла й води, тому погрози не здавалися дуже страшними. Я твердо вирішив їхати до Християнії і зацікавлено чекав на цей візит. Можливо, мені ще й цікаво було побачити, як надумають виявити свій осуд радикальні елементи міста.