Природно, що Червоний Хрест і Маннергеймівська спілка від самого початку контактували між собою. Для створення стабільнішої основи їх співпраці я 1925 року запропонував приєднати Маннергеймівську спілку до Червоного Хреста як самостійний відділ, що опікувався захистом дітей і працею для здоров’я народу, як потім і сталося. Так обидві спілки опинилися в рамках спільної окружної організації, і в такий спосіб було заощаджено і робочу силу, й кошти. З’явилася міцна основа для програми мирного часу, яку представляла Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста. Основними завданнями, пов’язаними з цією працею, були просвітницька діяльність, піклування про потреби медичного догляду на периферії, організація питань перевезень хворих, а також створення складів прокату медичних матеріалів. Тут можна коротко торкнутися деяких завдань, які були особливо близькі моєму серцю.

Репутацію Червоного Хреста у прикордонних районах зміцнила пропозиція про поширення медичного догляду і на ці знедолені далекі терени. Це питання було поставлено на розгляд 1925 року з ініціативи губернатора Іґнатіуса і від самого початку було сприйнято з симпатією. Уже наступного року відкрилася перша медична частина Червоного Хреста. Уздовж східного кордону їх невдовзі з’явилося більше, і в тих частинах досвідчені медсестри доглядали пацієнтів, які через брак коштів і великі відстані не мали змоги отримати термінову медичну допомогу. Крім виконання функцій медсестер, керівниці медичних частин мали провадити й соціально-оздоровчу консультаційну діяльність. Більшість тих медичних частин було втрачено 1940 і 1944 року під час зміни кордонів, але у відновлювальній програмі Червоного Хреста будування нових частин посідає першочергове місце.

Для підтримки інвалідів визвольної війни, які потребують допомоги, я разом із побратимами заснував пенсійний фонд, який мав власну адміністрацію. 1926 року я запропонував Червоному Хресту взяти на себе опіку цим фондом, а також інвалідами війни, яких спіткали важкі хвороби або які потребували постійного лікування. Так я хотів домогтися зосередження коштів і сил, і коли мою пропозицію реалізували, ця діяльність могла тривати в масштабніших формах.

З ініціативи професора Фальтина було складено всефінляндський список знедолених із вродженим незрощенням піднебіння. Кожен по черзі лягає на операцію до професора Фальтина і повертає собі здатність нормально говорити. Після операції пацієнти дістають змогу взяти участь у розмовних курсах, за допомогою яких стають працездатними, а їхнє життя набуває нової цінності.