Угруповання на передовій лінії Карельського перешийка складалося на той час з трьох дивізій, 10-ї, 2-ї і 15-ї, а також однієї бригади, поділеної між ІV і ІІІ корпусами. Крім того, 3-тя й 18-та дивізії, а також кінна бригада, перебували на ВТ-лінії, виконуючи фортифікаційну роботу. Їх і танкову дивізію на ВКТ-лінії на сході від Виборга було надано головнокомандувачеві. На завершальній стадії Зимової війни сили на перешийку сягали сімох дивізій і двох бригад. Але дивізії тоді мали у складі 11–12 батальйонів, а тепер лише сім, тож кількість піхоти становила лише половину тієї, що була 1940 року. Утім різницю вирівнювало те, що нині підрозділи мали доволі повний штатний склад і кращу зброю, та й артилерія була незрівнянно потужнішою. До того ж тепер оборонцям належали дві позиції, кожна з яких була майже вдвічі коротшою, ніж головна лінія оборони під час Зимової війни.

На світанку 9 червня 1944 року зчинилася буря на прибережному фронтовому секторі завдовжки 15 кілометрів. Після годинного бомбардування за участю кількасот літаків почалася настільки велика артилерійна підготовка, що за дві війни такої не бувало. Щоб дістати уявлення про силу обстрілу, варто взяти до уваги, що канонаду було чутно в Ставці, а також у Гельсінкі, тобто на віддалі 220 і 270 кілометрів. Хоч оборонні позиції здебільшого зруйнувалися вщент, наступ вдалося відбити на всій межі. Повторивши атаку ввечері того самого дня, ворог зумів за підтримки танків захопити кілька висунутих опорних пунктів і втримати їх. Настала ніч, що завадила остаточній розв’язці.

Назавтра приблизно о п’ятій ранку почався набагато дужчий артобстріл. За даними росіян, на ділянці наступу припадало 300–400 гармат на кожен кілометр фронту. Для порівняння варто зазначити, що в боях під Сталінградом щільність артилерії становила 200 гармат на кілометр. Дія вогню була прямо пропорційною масі використаної техніки й боєприпасів, і повітряні налети, що їх здійснювало близько 1000 машин по наших передових позиціях, шосейних дорогах і залізничних коліях, мали безпрецедентну інтенсивність.

Є всі підстави назвати 10 червня чорним днем нашої воєнної історії. Атака піхоти, здійснена силами трьох гвардійських дивізій проти одного-єдиного фінського полку, пробила оборону й відкинула фронт на прибережному секторі приблизно на десять кілометрів. Шалені бої точилися на деяких стримувальних межах, але опір було зламано навальними танковими масами.

Унаслідок швидкого наступу ворога 10-та дивізія, яка воювала на прибережному секторі, втратила більшість артилерійної техніки. 11 червня її розтрощені підрозділи відвели за ВТ-лінію для поповнення й переформування.