Ухвала, якою президент республіки й уряд мали зробити вибір між війною і миром, була важкою та відповідальною. 20 березня німецьке військо зайняло територію Угорщини після зондування нею миру із союзниками, а кілька днів по тому така сама доля спіткала й Румунію. Чи мала й Фінляндія зважати на можливість подібних контрзаходів від німців? Чи не зазнає столиця й південь Фінляндії атаки німецької авіації з естонських летовищ, чи не нападе на наші узбережжя німецький балтійський флот і чи не паралізує він наше мореплавство?

21 березня я наказав розробити план вивезення цивільного населення з Карельського перешийка. Ще один план евакуації міст, які перебували під найбільшою загрозою, було вже підготовано в лютому. Крім того, існувало розпорядження вивезти зі Східної Карелії всю військову техніку й інше майно, без якого можна там обійтися.

В останній тиждень березня я викликав командувачів корпусів і дивізій, а також інших високопоставлених офіцерів до Ставки, де відбулися три поспіль інформаційні заходи з метою ознайомити усіх із ситуацією і діями, спрямованими на укладання миру. В огляді воєнного становища начальник Генштабу зазначив, що військову міць Німеччини надламано. Хоч німецьке військове керівництво запевняє, буцімто воно спокійно і навіть радо чекає на висадження десанту в Західній Європі, і стверджує, що це дасть Німеччині чудову нагоду завдати вирішального удару західним державам, є підстави сумніватися в щирості таких заяв. Певним є те, що утворення нового західного фронту поглине ще більше дивізій і полегшить наступ Червоної армії. Тому з нашого погляду становище викликало серйозне занепокоєння.

Посилаючись на цю доповідь, я зазначив, що, на мою думку, негативне ставлення до мирного врегулювання стосунків, яке забовваніло на горизонті, спровокує критику й розкол, а також послабить бажання жертвувати собою й боротися. Я вважав, що уряд діє відповідально і правильно, скориставшись нагодою та відрядивши представників до Москви, щоб детальніше дізнатися про умови, які висуває совєтський уряд для укладення миру. Якщо з’ясується, що неможливо досягти миру зі збереженням незалежності й свободи Фінляндії, то важке усвідомлення цього, я певен, надихатиме народ на подальшу оборону.

Повернувшись з Москви 1 квітня, делегати потвердили, що умовою мирного врегулювання стосунків є заявити вихідним пунктом перемовин кордони Московського миру. Німецькі частини у Фінляндії треба інтернувати чи депортувати впродовж квітня поточного року — вимога, яка суто з технічного погляду вже була абсурдом. Утім цього разу найгнітючішим здавалося те, що росіяни зажадали репарацій у сумі 600 мільйонів доларів, які ми мали сплачувати товарами впродовж п’ятьох років.