Атмосфера у Фінляндії була пригніченою. Дії, спрямовані на укладання миру, зайшли у глухий кут, а стосунки з Німеччиною виразно гіршали. На початку червня німці припинили експорт зерна до Фінляндії, унаслідок чого ситуація з харчовими продуктами під час чекання на врожай стала критичною. Що більше слабшала міць Німеччини, то виразнішим було усвідомлення того, що Фінляндія опиняється в ізоляції і ми можемо покладатися лише на власні сили.

Я сподівався, що всі дадуть моєму дню народження 4 червня минути непомітно, але вийшло по-іншому. Ставку відвідували з поздоровленнями гості, і президент республіки теж прибув, щоб привітати мене. Ми з ним поїхали до Енсоо, де було організовано парад за участю підрозділу танкової дивізії, яка отримала деяку нову техніку. Парад справив добре враження. Після обіду, під час якого президент Рюті у промові наголосив на серйозності становища, я мав нагоду порозмовляти з багатьма фронтовими командирами, які, як побачив, усе ще вірили в щасливе закінчення війни, хоча їхній колишній оптимізм трохи вщух. Це було моє загальне враження, але самозрозуміло, що чимало з них відчували глибоко в душі сумніви та неспокій, хоч і не наважувалися висловлювати їх у присутності президента й головнокомандувача.

З кінця зими на Карельському перешийку посилилися ворожі розвідувальна діяльність і артобстріли. У травні надходили донесення, що змінився склад російських частин, з’явилися нові піхотні дивізії, артилерійні й танкові підрозділи, а ще було виявлено невідомий раніше штаб. Утім ці дані не цілком збігалися з тими, які мали німці: вони стверджували, що частина цих підрозділів протистоїть їм на Балтійському фронті.

Зосередження російського війська на Карельському перешийку було явищем, яке повторювалося щовесни. Росіяни мали звичай у гарну пору року перекидати підрозділи на великі таборища, розташовані на півночі від Ленінграда, для реорганізації і відпочинку. Певно, це відбувалося й тепер, адже існувала поширена думка, що незабаром будуть вирішальні операції проти німецького угруповання в Балтиці. Оперативні органи Ставки схилялися до цієї думки, яку поділяли й найвищі командувачі на перешийку. Недооцінювання загрози наступу на цьому напрямі частково зумовлювалося й вірою в те, що передові позиції, розбудовані за три роки, витримають потенційний натиск.

Після пробиття блокадного кільця навколо Ленінграда я відчував тривогу, через те що більшість нашого війська дислокувалася у Східній Карелії. Хоч звідти було перекинуто підрозділи на Карельський перешийок, там лишалося дев’ять дивізій і три бригади, натомість на перешийку стояло шість дивізій і дві бригади, включно з танковою дивізією. Проте послабити східнокарельське угруповання було би все одно, що здати весь цей стратегічно цінний терен і вже наперед втратити предмет торгів на перемовинах, який містився в наших розрахунках і мав стати одним з козирів для досягнення миру. Ці розрахунки ґрунтувалися на слушному сподіванні, що фортифікаційні споруди на перешийку зможуть компенсувати нечисленність живої сили.