На тлі подій останнього десятиліття виразно видно, що означала б тісна політична й військова співпраця між Фінляндією та Скандинавією і для Фінляндії, і для скандинавських країн. Об’єднана Північна Європа мала б усі шанси захистити свій нейтралітет, який ці загрожені країни поодинці не могли боронити. Відповідальність за цей несприятливий розвиток подій, який почався десятиріччя тому і краю якому не видно й досі, лежить тягарем на тих вітчизняних силах, які, не усвідомлюючи небезпечності становища, завадили об’єднанню Північної Європи.

Утім було б неправильно ігнорувати те, що на долю Фінляндії вирішально вплинули й географічні та всесвітньополітичні чинники — настільки великі, що захист фінляндського й північноєвропейського нейтралітету не міг їм зарадити. Ще у XVIII столітті Швецію-Фінляндію втягнули в численні війни суперечності між Францією та Росією. Війна 1808–1809 років, яка розбила 600-літню унію Фінляндії зі Швецією і перетворила нашу країну на велике князівство під зверхністю Росії, теж була наслідком європейського конфлікту. Дивовижно схоже становище повторилося 1939 року, коли Гітлер, як і Наполеон 1807-го в Тильзиті, дав Москві карт-бланш щодо Фінляндії.

Чинником перебігу великої політики, який найсуттєвіше вплинув на формування долі Фінляндії, є більшовизм. Він добувся до влади в хаосі, спровокованому революцією в Росії, зміцнився в час, коли політичне зацікавлення західних країн однобічно спрямувалося на переможену Німеччину та власні внутрішні проблеми, став першорядним фактором світової політики — частково у взаємодії з відродженою Німеччиною, частково в боротьбі до загину із цим суперником за світове панування. Своє бачення стадій цього розвитку подій я виклав вище. Те, що Фінляндія стала першою країною, яка зупинила просування більшовизму, увиразнює значення нашої визвольної війни для Європи, про яке часто забувають. Із часом Совєтський Союз набував дедалі панівнішої ролі як зрівноважний чинник у європейських суперечностях і конфліктах. Урешті-решт саме внаслідок порушення балансу сил у великій політиці Фінляндію було втягнуто у війну, і то не в одну, а в дві.

Коли аналізувати причини, визначальні для долі вільної Фінляндії, є велика спокуса покласти провину за знегоди минулих років на фатум і чинники, з якими годі було щось вдіяти. Нехай наша країна, можливо, й виконувала лише роль пішака у грі великих держав, але, ніде правди діти, ми й самі дуже доклалися до всього, що нас спіткало, власними помилками й недоглядами.

Що я хочу насамперед закарбувати у свідомості прийдешнього покоління — це те, що розбрат у власних лавах б’є дошкульніше, ніж меч ворога, і внутрішні чвари відчиняють двері для зовнішнього втручання. Фінляндський народ сам засвідчив упродовж двох минулих воєн, що одностайний народ, навіть якщо він малий, може продемонструвати негадану бойову міць і цим подолати щонайважчі випробування, які йому судилися.