Утім заради правди треба зазначити, що Фінляндія потерпіла не лише від власних помилок. Одним із чинників, який фатально вплинув на розвиток подій у нашому куточку земної кулі, була недостатня політична й військова співпраця між північноєвропейськими країнами.

Водночас із тим, як я докладав зусиль, щоб досягнути єдності у власній країні і твердої волі до її захисту, до моїх засадничих ідей належало прагнення тісно взаємодіяти зі Скандинавією, насамперед зі Швецією. Хоч я суворо засуджував спробу Швеції привласнити частину історичного фінляндського терену, її дії на Аландських островах не впливали на моє ставлення до фінляндсько-шведської співпраці, яку вважав конче потрібною з оборонно-політичного погляду. Передусім я прагнув, щоб Фінляндія та Швеція спільно взяли на себе оборону аландського архіпелагу, що перекрило б усім решта доступ до Ботнічної затоки й істотно полегшило б обом країнам забезпечення нейтралітету. Утім минуло двадцять років, доки я побачив, як давня метрополія пристає на цю ідею, а відповідно й на відбудову фортифікаційних споруд на архіпелагу, зруйнованих 1918 року на її власну вимогу. Водночас я й спізнав розчарування, коли бачив, як Швеція внаслідок протидії з боку совєтської Росії зреклася своєї позиції і цим оприявнила Москві всю самотність та ізольованість Фінляндії.

Ще раніше скепсис щодо цінності колективної безпеки під егідою Ліги Націй спонукав мене шукати їй заміну в нових формах політичної співпраці зі Скандинавією. Я сподівався, що це переконає й СССР у нашому бажанні нейтралітету. Саме із цією метою я ініціював офіційну заяву про північноєвропейську орієнтацію Фінляндії, яку парламент мені на втіху одностайно схвалив 1935 року. Утім мої надії, що це звернення знайде відгук у Північній Європі, насамперед у Швеції, і зумовить укладання регіонального пакту про взаємодопомогу в межах Ліги Націй, не справдилися. Тож Фінляндії судилося 1939 року наодинці зустріти напад російського велетня. Я схильний думати, що цього вдалось би уникнути, якби існував північноєвропейський чи, скажімо, лише фінляндсько-шведський оборонний союз.

Ідея розширеного та спільного північноєвропейського захисту нейтралітету оприявнилася одразу по закінченні Зимової війни: фінляндська сторона запропонувала укласти оборонний союз, до якого належатимуть і Швеція з Норвегією, і Фінляндія. Проте нічого не вийшло, бо Москва була проти цього плану, та й скандинавські країни не хотіли брати участь у його реалізації. А за всіма ознаками Норвегія навесні 1940 року уникнула б нападу, якби Німеччині довелося зважати на те, що її агресія спричинить спільний опір усіх північноєвропейських країн. А тому й розвиток подій, які влітку 1941 року втягли Фінляндію у війну, відбувався б на цілком інших засадах.