Паасиківі зазначив, що не існує жодних приписів, які завадили б президенту кудись їхати, і що функції очільника держави в такому випадку за конституцією автоматично переходять до прем’єр-міністра. Однак Жданов повторив своє твердження й додав, що «поїздка нашкодить Фінляндії».

У нашій розмові з прем’єр-міністром я зазначив, що мені довелося узяти на себе багато відповідальних обов’язків у віці, у якому я мав би право відмовитися від усіх офіційних доручень. Я втомився, і мені треба підлікуватися. Усе готово до поїздки, але я згоден відмовитися від неї, якщо вона нашкодить моїй країні. Я попросив прем’єр-міністра повідомити Жданова, що чекатиму на його відповідь до 8 години завтрашнього ранку і що скасування моєї поїздки приверне увагу, зокрема в країнах, де мене чекають.

Невдовзі прем’єр-міністр повернувся й сповістив: він одразу зустрівся зі Ждановим і той повідомив, що за інформацією з Москви, немає жодних перепон для поїздки президента.

Отже, запланована рекреаційна мандрівка могла відбутися відповідно до програми. Після оздоровчого перебування на атлантичному узбережжі я мав приємний обов’язок перед від’їздом з гостинної Португалії відвідати президента, генерала Кармону, і висловити йому подяку за всю доброзичливість, яку зустрів у його країні. Президент ґречно прийняв мене в давньому палаці, інтер’єр якого говорив про блискучу історію Португалії як морської держави. Дуже цікавими були й мої зустрічі з прем’єр-міністром Салазаром, молодявим, спокійним і скромним чоловіком, про чию успішну працю на благо Португалії говорили й далеко за межами країни.

Повертаючись на батьківщину, я зненацька занедужав, і мені довелося поквапитися до Стокгольма на консультацію з моїм лікарем, професором Нанною Свартц. Зі Стокгольма я поїхав просто до Гельсінкі, де ліг у лікарню Червоного Хреста.

Цей прикрий підсумок рекреаційної мандрівки став для мене великим розчаруванням, але з фактами нічого не вдієш. Найближчими місяцями я не міг виконувати обов’язки очільника держави, хіба якщо це вдавалося б робити з лікарняного ліжка.

4 березня 1946 року я надіслав урядові листа, долучивши до нього лікарську посвідку, у якому повідомив, що вирішив подати у відставку через погіршення стану здоров’я. Я також додав, що вважаю завдання, для виконання якого погодився обійняти пост очільника держави, з мого боку в найістотнішій частині здійсненим, адже завершився судовий процес над призвідцями війни та оголошено вироки. З умов угоди про перемир’я залишилися лише ті, для виконання яких знадобиться не один рік. Своє рішення я хотів довести до відома уряду, щоб він міг вдатися до відповідних заходів.