Перед Іваном майнуло знайоме обличчя і він відкинув шаблю. То був Левко Черкес, третій їхній з Грицем побратим. Замліло під серцем: як же доля зводить у шабельнім герці побратимів. Махнув шаблею в бік мосту:

– Туди. Втікай.

Незабаром усе було скінчено. Як писав один з найвідоміших російських істориків Соловйов: «На берегу речки Сосновки за два часа был уничтожен цвет русской конницы, лучшей в Европе».

Московити з кінноти, хто залишився, і піхота і артилерія, втікали до Путівля, одні залишались там, інші побігли далі, до Москви. В Москві зчинилася паніка, готувалися до оборони, носили казани з кип’ячою смолою і кип’ятком, каміння, колодки. Цар втік із Москви.

Здавалося б, ще одна нагода, ще один удар, і москалі розгромлені назавжди. Але знову ж український місточок до перемоги виявився хистким.

Величний воїн, переможець у п’ятнадцяти битвах, хоробрий і сильний, але не до кінця розумний, кошовий Іван Сірко в цей час ударив на Крим. Татари, які були у війську Виговського покинули його і подалися в свої краї. Виговський з військом відступав до Гадяча. Туди прибула польська делегація підписати мирну угоду, поляки самі були потріпані та ослаблені.

Трактат провіщав: дві держави Польща і Велике князівство Руське (Україна) укладають цю угоду про те, що входять в одно під скіпетрами одного, спільно обраного короля. Кожна держава мала своє військо, свою адміністрацію, свої гроші, свої університети, унія скасовується і миряни мають право вибору хто якому богу хоче молитись. Звичайно, ляхи херхелювали, їм була потрібна відстрочка, мирний час. Як і українцям також.

Проти тієї угоди москалі одразу послали по Україні свої ватаги, які нікому не тлумачили змісту угоди, а тільки – що знову кабальна угода з поляками. Намучені та натомлені віковічним польським гнітом, люди вірили і повставали проти тієї угоди.

Найгірше було те, що Січ не прийняла угоди, москалі її завалили провіантом, сукнами, горілкою.

Врешті біля Обухова в містечку Германівка зійшлася Чорна Рада, полковники Виговський, Сулима і Верещак, вилізли на воза, щоб прочитати справедливу угоду. Їх не стали слухати, стягли з воза. Кинулися й до Виговського, але той скочив на коня, відбився шаблею і поскакав у поле.

Виговського розстріляли поляки в 1664 році.

За місяць до цих подій Іван Іскра виїхав з депутацією до Варшави на сейм на затвердження Гадяцького трактату. Там він купив дуже гарне намисто для Марії, але вже його не одягнув на неї, а поклав у труну.

А Марусині пісні ще довго майоріли над козацькими головами, кликали у звитяги, до слова, до свободи. Кличуть і нині.