Взяла невеличкий садовий заступець, кропив’яний мішок і пішла до лісу. Все тією ж стежкою, на якій кожен крок відлунювався спомином болю. Ось дикі зарості малини, а ось у принаді й зілля, його листочки схожі налисточки конвалії. Тільки то любов, а це смерть.

VІ

VІ

…Стояла в садочку під яблунею. Знала, він ітиме стежкою, бо це навпрошки.

– Грицю! – покликала.

Сахнувся.

– Не лякайся, не цурайся. Я все знаю, я нічого тобі не скажу. Зайди, як колись, випий ось узвару, пам’ятаєш, як пили колись. Ти його любив.

Неслухняними ногами зайшов. Дивився під ноги. На лавиці стояв гладущик і два глиняні полив’яні питунці. Маруся налила в один питунець і в другий, вилила все.

– Ну ж бо випиймо в пам’ять.

Неслухняними руками взяв питунець. Підніс до рота, пив. І раптом похитнувся, рукою збив другий питунець. Той упав у траву, узвар виллявся. Маруся скрикнула. Її очі стали великі-великі, перелякані, у них хлюпав страх, біль.

VІІ

VІІ

Гриць помер уранці в четвер. Ховали його в п’ятницю, Маруся лежала в хліві на сіні, накривши голову подушкою. Але й крізь подушку долітав гугнявий голос попа, і півчої, і плач родичів. Маруся не знала, живе вона чи не живе.

VІІІ

VІІІ

Над Україною клубочіли темні хмари. Вони над Україною клубочать часто, майже завжди. Помер гетьман Хмельницький. Його поховали в Суботові, в родовому маєтку, в Чигирині на гетьманському подвір’ї збиралася рада на обрання нового гетьмана. Прийшли старшина і козаки чигиринські та чимало канівчан і переяславців, і інших. Нателепкалося у двір, що й не продихнути. Сиділи на купі колод під клунею, на штахеті, навіть на гілках дерев – старих горіхів і яблунь. І плинули й плинули. Врешті два дужі осавули відперли спинами тих, що напирали з вулиці, хряпнули воротами й заклали в пройми товсті дубові обаполи.

А в будинку йшла веремія. Шістнадцятирічний гетьманич Юрась сидів у дальній кімнаті – малій вітальні – а до нього заходили старшини, полковники, сотники. Всі запитували: «Ну як?»

– Не знаю, не знаю, – відказував Юрась. – Боюся я.

Він справді уявляв перед собою цих вусатих загартованих воїнів, яким мав казати щось розумне, якими кермувати, яких вести. І уявляв себе з шаблею поперед козацької лави, яка мчить на ворога, як це робив його батько.