Я ступив крок до кабінки, а тоді повернув назад.

— Оґ, а можу я поставити вам одне запитання? — сказав я.

Він підняв брову.

— Якщо ти хочеш запитати, що всередині Третіх воріт, я поняття не маю, — сказав він. — І навіть якби мав, то не сказав би. Ти повинен знати, що…

Я похитав головою.

— Ні, не це. Я хотів запитати, що спричинило кінець вашої дружби з Галлідеєм. У всіх дослідженнях, які я провів, я так і не знайшов відповіді. Що трапилося?

Морроу секунду вивчав мене. Йому ставили це запитання під час інтерв’ю багато разів і він завжди його ігнорував. Я не знаю, чому він вирішив розповісти мені. Можливо, він чекав усі ці роки, щоб комусь розказати.

— Це сталось через Кіру. Мою дружину. — Він помовчав, потім відкашлявся і продовжив. — Як і я, він був закоханий в неї ще зі школи. Звичайно, він так і не набрався мужності, щоб діяти. Тому вона ніколи не знала, як він почувався. Як і я. Він не казав мені до нашої останньої розмови, прямо перед смертю. Навіть тоді йому було важко спілкуватися зі мною. Джим ніколи не ладнав з людьми, і не вмів висловлювати емоції.

Я мовчки кивнув і чекав, щоб він продовжив.

— Навіть після того, як ми з Кірою заручились, думаю, Джим все ще плекав деякі надії вкрасти її у мене. Але як тільки ми одружилися, він відмовився від цієї ідеї. Він сказав мені, що перестав говорити зі мною через ревнощі, які відчував. Кіра була єдиною жінкою, яку він коли-небудь кохав. — Голос Морроу застряг у горлі. — Я можу зрозуміти почуття Джима. Кіра була дуже особливою. Неможливо було не закохатися в неї. — Він посміхнувся мені. — Ти знаєш, як це зустріти когось такого, правда ж?

— Так, — сказав я. Коли зрозумів, що йому більше нічого розказати, сказав: — Дякую, містере Морроу. Дякую, що розповіли мені.

— Прошу, — сказав він.

Він підійшов до своєї імерсивної кабінки і двері відчинились. Всередині я встиг побачити, що його установка містила кілька дивних компонентів, в тому числі модифіковану консоль ОАЗи, яка виглядала як вінтажна консоль Commodore 64. Він озирнувся на мене.

— Удачі, Парзіваль. Вона тобі знадобиться.

— А що ви збираєтеся робити? — запитав я. — Під час битви?

— Сидіти і дивитися, звичайно! — сказав він. — Схоже, це буде найепічніша битва в історії відеоігор.

Він посміхнувся мені востаннє, тоді зайшов у двері й залишив мене в тьмяно освітленому коридорі самого.

Кілька хвилин я думав про все, що Морроу мені розповів. Потім підійшов до імерсивної кабінки і зайшов.

Це була невелика сферична кімната. Блискучий тактильний стілець, підвішений на гідравлічних важелях, що кріпилися до стелі. Там не було всенаправленої бігової доріжки, тому що сама кімната виконувала цю функцію. Перебуваючи в симуляції, можна було йти або бігти в будь-якому напрямку, і сфера оберталася навколо вас, не даючи вам доторкнутись до стіни. Наче всередині гігантської кулі для хом’яка.