Я кивнув, відчуваючи дивне поєднання полегшення та розчарування.

— Де вони зараз? — запитала Ейч.

Оґ переможно підняв кулак у повітря.

— Вони вже в ОАЗі, готуються до нападу на «шісток»!  — Його голос луною відбився від землі та високої кам’яної кладки особняка. — Йдіть за мною! Час наближається!

Ентузіазм Оґа повернув мене до тями і я відчув у шлунку нервовий вузол. Ми пішли за нашим добродієм у халаті через широкий двір, залитий місячним сяйвом. Підходячи до основного будинку, ми проминули невеликі ворота в квітучий сад. Місце для саду було дивне, і я не міг зрозуміти його мету, поки не побачив у самому центрі великий надгробний камінь. Тоді я зрозумів, що це має бути могила Кіри Морроу. Але навіть при яскравому місячному світлі було занадто темно, щоб розібрати напис на камені.

Оґ завів нас через головний вхід особняка. Світло всередині було вимкнене, але замість того, щоб його ввімкнути, Морроу взяв зі стіни справжній факел і ним освітлював нам шлях. Навіть у тьмяному світлі смолоскипів велич місця заворожувала. Стіни покривали гігантські гобелени і величезна колекція витворів мистецтва, а у передпокої вишикувалися статуї ґарґуйлів і обладунки.

Йдучи за Оґом, я набирався мужності, щоб поговорити з ним.

— Слухайте, я знаю, що зараз, мабуть, не найкращий час, — сказав я. — Але я великий шанувальник вашої роботи. Я ріс, граючи в інтерактивні розвивальні ігри «Halcydonia Interactive». Вони навчили мене читати, писати, рахувати, вирішувати головоломки…

Я продовжував торохкотіти, поки ми йшли, розповідаючи про улюблені ігри його компанії і захоплюючись Оґом.

Ейч, напевно, думала, що я підлещувався, тому що хихотіла протягом всього мого монологу, але Оґ сприйняв його спокійно.

— Це чудово чути, — сказав він, щиро задоволений. — Ми з дружиною пишалися цими іграми. Я радий, що у вас залишились про них теплі спогади.

Завернувши за ріг, ми з Ейч завмерли перед входом до гігантської кімнати, заповненої рядами старих відеоігор. Ми знали, що це колекція класичних відеоігор Джеймса Галлідея — колекція, яку він залишив Морроу після смерті. Оґ озирнувся і побачив, що ми зупинились біля входу, і повернувся нас забрати.

— Обіцяю провести вам екскурсію пізніше, коли все закінчиться, — сказав Оґ важко дихаючи.

Він рухався швидко як для людини його віку і розміру. Він повів нас спіральними кам’яними сходами вниз до ліфта, яким ми спустилися до підвалу Оґа. Декор тут був набагато сучаснішим. Ми йшли за Оґом лабіринтом килимових коридорів, поки не досягли семи круглих дверних отворів, кожен з яких було пронумеровано.