— У мене була причина не розказувати, знаєш.
— І я впевнений, що це вагома причина, — відповів я. — Але це дійсно не має значення.
— Не має?
— Звичайно, не має. Ти мій найкращий друг, Ейч. Мій
— Але я все одно хотіла б пояснити.
— Добре. Але це може почекати, поки ми сядемо на літак? — сказав я. — На нас чекає довга подорож. І я почуватимусь безпечніше, коли ми покинемо це місто.
— Ми вже їдемо, аміґо, — сказала вона, заводячи трейлер.
* * *
Керуючись вказівками Оґа, ми під’їхали до приватного ангара біля аеропорту Колумбуса, де на нас чекав маленький розкішний літак. Оґ організував місце для зберігання трейлера Ейч у сусідньому ангарі. Він був її домом протягом багатьох років, і я міг сказати, що вона нервувалася, залишаючи його позаду.
Наближаючись до літака, ми здивовано витріщились на нього. Я бачив літаки в небі раніше, звичайно, але ніколи не бачив зблизька. Літаки могли дозволити собі лише багаті люди. Цей Оґ може дозволити собі найняти для нас три літаки і оком не кліпнувши, а це було свідченням його шаленого багатства.
Літак був повністю автоматизованим, на борту не було екіпажу. Ми були самі. Спокійний голос автопілота привітав нас на борту, а потім сказав пристебнути ремені і приготуватися до зльоту. За декілька хвилин ми злетіли.
Ми обоє літали вперше, тому першу годину розглядали з вікна краєвиди, поки на висоті десять тисяч футів мчали на захід, в Орегон. Нарешті, коли відчуття новизни вивітрилося, я міг сказати, що Ейч готова до розмови.
— Добре, Ейч, — сказав я. — Розкажи мені свою історію.
Вона сяйнула чеширською усмішкою та зробила глибокий вдих.
— Спочатку все це було ідеєю моєї матері, — сказала вона.
А потім почала розповідати скорочену версію історії свого життя. Її справжнє ім’я — Гелен Гарріс. Вона була всього на кілька місяців старша за мене. Виросла в Атланті, вихована матір’ю-одиначкою. Її батько помер в Афганістані, коли вона була ще дитиною. Її мати, Марія, працювала з дому, в онлайн-центрі обробки даних. На думку Марії, ОАЗа була найкращим, що коли-небудь ставалось з не білими людьми. З самого початку Марія використовувала для онлайн-бізнесу білого чоловічого аватара, через відчутну різницю у ставленні і можливостях, які це давало.
Коли Ейч уперше зареєструвалась в ОАЗі, вона скористалась порадою матері та створила білого чоловіка. З дитинства мама дала їй прізвисько «Ейч», тому вона вирішила використати його для своєї онлайн-персони. Через кілька років вона почала відвідувати школу онлайн, її мати збрехала в заяві про расу та стать дочки. Ейч просили надати фотографію для шкільного профіля, і вона надіслала фотореалістичне зображення свого аватара, якого створила за власними рисами.