— Можливо, є, але поки що ми ні до чого не прийшли, — сказав я. — Так де ж ти загубила одяг і туфлі та як сюди добралася?

— Не маю уявлення, — і Крита похитала головою.

Поки Крита старанно мила в раковині посуд, я сидів за кухонним столом і про все це думав. Та, звісно, ні до чого не додумався.

— З тобою таке часто відбувається? Скажімо, ти не можеш пригадати, куди ходила, — спитав я.

— Це вже не вперше. Не часто, але іноді таке буває. Ніяк не можу пригадати, куди ходила й що робила. Якось одного разу я десь забувала свій одяг. І тільки цього разу загубила все — і одяг, і туфлі.

Крита вимкнула воду, витерла ганчіркою стіл.

— Послухай, Крита-сан! — сказав я. — Минулого разу я так і не дослухав до кінця твоєї розповіді. Тоді ти перервала її на півдорозі й кудись зникла. Пам’ятаєш? Може, розкажеш до кінця? Про те, що сталося з тобою після того, як тебе спіймали якудза, змусили займатися проституцією, як ти зустрілася з Нобору Ватая і переспала з ним.

Спершись на умивальник, Крита глянула на мене. Краплі води скапували з її рук і падали на підлогу. З-під білої майки на її грудях чітко випиналися соски. Позираючи на них, я знову виразно уявив собі її голе тіло, побачене вночі.

— Гаразд. Розповім усе, що потім сталося.

Вона знову сіла навпроти.

— Минулого разу я раптом утекла посеред нашої розмови, бо не була готова все вам розповісти. Вважала, що треба вам, Окада-сан, усе чесно викласти, якщо вдасться, але не змогла дійти до кінця. Ви, напевне, здивувалися, що я зникла так несподівано?

Поклавши руки на стіл, Крита дивилася мені прямо в очі.

— Звичайно, здивувався, але серед того, що сталося останнім часом, це не було найдивнішим.

— Як я вам уже казала, моїм останнім «фізичним клієнтом» як повії був Нобору Ватая. Коли за робочим дорученням Мальти я зустрілася з ним удруге, то відразу його впізнала. Навіть якби намагалася забути, все одно не змогла б. Однак чи згадав він мене, не знаю. Бо Ватая-сан не з таких, чиї почуття можна прочитати на обличчі.

Та, гадаю, краще розповісти все по порядку. Спочатку про те, коли Нобору Ватая став моїм клієнтом. Це було шість років тому.

Як я вже казала, тоді я зовсім перестала відчувати біль. І не лише біль — я взагалі нічого не відчувала, абсолютно нічого не сприймала. Звісно, це не означає, що я не відчувала жару, холоду, болю… Але всі ці відчуття, здавалось, належали іншому, далекому світові, ніяк зі мною не пов’язаному. А тому ніщо в мені не чинило опору, коли я спала з чоловіками за гроші. Хоч би що зі мною робили, мені було байдуже, бо все, що я відчувала, мене не стосувалося. Бо моє оніміле тіло мені навіть не належало. У той час якудза повністю втягли мене в проституцію. Вони змушували мене спати з чоловіками — я це робила, давали мені гроші — я брала. Ми на цьому минулого разу зупинилися?