– Червона зубна щітка.

– Червона?

– Так.

– Дякую, – сказав Симон і закінчив розмову.

Карі пішла до кавоварки, щоб узяти кави для них обох. А коли повернулася, Симон розмовляв з іншим абонентом: з його м’яких інтонацій вона здогадалася, що – з Ельзе. Коли він скінчив розмову, на його обличчі промайнув особливий вираз, який трапляється у деяких людей певного віку, наче їх щось раптом пройняло і вони зараз, тут-таки, на місці, розсиплються дрібним бісером. Карі хотіла запитати, як справи з дружиною, але вирішила, що не слід.

– Що ж… – сказав Симон удавано бадьорим голосом. – Кого вважаємо імовірним батьком – Івера-старшого чи молодшого?

– Чому імовірним? – сказала Карі. – Ми знаємо напевне.

Симон якусь мить дивився на неї здивовано. Вона повільно похитала головою. Тоді він примружився, схилив голову і пригладив залишки свого ріденького волосся.

– Звісно ж, – проказав він тихо. – Тільки дві щіточки з трьох. Я старію.

– Я перевірю, що ми маємо на Івера, – сказала Карі.

Коли вона пішла, Симон увімкнув комп’ютер і перевірив свою поштову скриньку.

Хтось надіслав йому звуковий файл. Відправлено, схоже, з мобільного телефону.

Ніхто ніколи не надсилав йому звукові файли.

Він відкрив файл і натиснув «play».

Морґан дивився на розлюченого заступника директора в’язниці, який стояв посеред диспетчерської. Йому забинтували куксу, але він категорично відхилив санітарові умовляння лягти.

– То ви просто підняли бар’єр і дозволили вбивці вільно виїхати?! – гримав Франк.

– Він їхав вашою машиною, – сказав охоронець, витираючи піт з чола. – Він був у вашому форменому кашкеті.

– Але то був не я! – заревів Франк.

Морґан не знав, чи у Франка підвищений кров’яний тиск, але червона рідина почала просочуватись крізь білу марлю на його долоні, і Морґан знову відчув нудоту й слабкість.