Розділ 35

Розділ 35

– Пригадуєш, як ми вперше зустрілися? – запитав Симон, пестячи руку Ельзе на пуховій ковдрі.

Дві інші пацієнтки в її палаті спали за своїми шторками.

– Ні, – усміхнулась вона, і Симон уявив собі іскорки в її дивовижно чистих і блискучих блакитних очах під пов’язкою. – Але ти пам’ятаєш. Ну ж бо, розкажи мені ще раз.

Замість того, щоб усміхнутись у відповідь, Симон тихенько хихикнув. Так, щоб вона почула.

– Ти працювала у квітковій крамниці в Ґрьонланді. А я прийшов по квіти.

– Віночок, – сказала вона. – Ти прийшов, щоб купити віночок.

– Ти була такою вродливою, що я постарався поговорити з тобою більше, ніж передбачала моя покупка. Попри те, що ти була аж надто юною для мене. Але доки ми розмовляли, я наче помолодшав. І наступного дня я прийшов, щоб купити троянди.

– Ти купив лілеї.

– Авжеж, звісно. Я хотів, щоб ти подумала, що вони для друзів. Але втретє я вже купив троянди.

– І вчетверте.

– В моїй квартирі назбиралося стільки квітів, що важко було дихати.

– І всі квіти для тебе одного.

– Вони всі були для тебе. Я тільки доглядав за ними для тебе. А потім я запросив тебе на побачення. Я ніколи в своєму житті так не хвилювався.

– У тебе був такий переляканий вигляд, що мені совість не дозволила відмовити.

– Цей трюк завжди спрацьовує.

– Ні, – засміялась вона. – Ти був переляканий. Але мене привабив сум у твоїх очах. Життєвий досвід. Прониклива туга. Такі речі, знаєш, зачаровують юну жінку.

– Ти завжди казала, що тебе привабила моя атлетична статура і вміння слухати.

– Нічого такого не було! – засміялась вона ще голосніше, і Симон розсміявся разом з нею.