– Ми – як Чарлі Чаплін і квіткарка, – сказала Ельзе. – Якщо відтворити кіно в зворотному напрямку.

Симон ковтнув. Сліпа дівчина з квітами, яка ототожнює бродягу з багатим джентльменом. Симон не міг пригадати, як саме, але бродяга допомагає їй повернути зір, після чого не наважується розкрити свою справжню особистість, бо переконаний, що вона не схоче його знати, коли побачить, хто він насправді. А потім, таки дізнавшись, вона все одно його покохала.

– Мені треба розім’яти ноги, – сказав він підводячись.

У коридорі нікого не було. Деякий час він дивився на знак із зображенням перекресленого червоною лінією мобільного телефону на стіні. Зрештою, він дістав свій мобільний і набрав потрібний номер. Деякі люди вважають, що коли вони надсилають електронну пошту з мобільного через адресу Hotmail в Інтернеті, то поліція нездатна простежити номер телефону відправника. Дарма. Знайти доволі легко. Йому здавалося, серце піднялось йому в горло – воно калатало десь під ключицею. Абонент на тому кінці не мав жодних причин, щоб відповідати на його виклик.

– Алло?

Його голос. Чужий, але водночас дивно знайомий, як відлуння з далекого, ні, навпаки, з недавнього минулого. Син. Симон змушений був відкашлятися, щоб його голосові зв’язки утворили якийсь звук.

– Сонні, я маю зустрітися з тобою.

– Це було б славно, – ані натяку на іронію в його голосі, – але я не планую надовго тут затримуватись.

«Тут»? В Осло, в Норвегії? Чи «тут» – на Землі?

– Що ти наміряєшся робити? – запитав Симон.

– Я думаю, тобі відомо.

– Ти знаходиш і караєш винних. Людей, замість яких ти відбував термін. Потім людей, що вбили твого батька. А потім ти хочеш знайти «крота».

– Я маю не дуже багато часу.

– Але я можу тобі допомогти.

– Дуже мило з твого боку, Симоне, але найліпше ти можеш допомогти мені саме тим, що робив досі.

– Он як? А саме?

– Не намагайся зупинити мене.

Пауза. Симон прислухався, намагаючись визначити звукове тло, що допомогло б здогадатись, де переховується хлопець. Він розібрав глухувате ритмічне гупання, і стогони, і скрики.

– Я думаю, Симоне, ми прагнемо одного й того самого.

Симон ковтнув.