Пелле під’їхав до тротуару і зупинив машину. Обійстя оточував високий білий мур з битим склом нагорі. Масивна триповерхова кам’яниця стояла в глибині великого саду. Із широкої тераси долинала музика, і в кожному вікні світилося. Сад був теж освітлений прожекторами. Перед ворітьми стояли два дебелих широкоплечих чоловіки в чорних костюмах, і один з них тримав на шворці великого білого собаку.

– Ти йдеш на вечірку? – запитав Пелле, масажуючи собі хвору ногу.

Час від часу знову хапала судома, наче хто зурочив.

Хлопець похитав головою.

– Не думаю, що я запрошений.

– Ти знайомий з людьми, що тут мешкають?

– Ні, я дізнався адресу, коли був у в’язниці. Твілінґен. Ніколи не чув про такого?

– Ні, – сказав Пелле. – Але, якщо він не твій знайомий, то скажу по-щирості: неправильно, щоб одній людині належало так багато. Ти поглянь на цей будинок! У нас же Норвегія, а не США чи Саудівська Аравія. Ми живемо на кам’янистих берегах, на крайній півночі, але у нас завжди було щось таке, чого не мають інші країни. Певна рівність. Відносна справедливість. А нині ми докладаємо зусиль, щоб цього позбутись.

Вони почули гавкіт собак у саду.

– Я думаю, Пелле, ти мудрий чоловік.

– О, я в цьому не впевнений. А за що ти сидів?

– Я шукав миру і спокою.

Пелле вивчав обличчя хлопчини в дзеркало. Таке відчуття, що він бачив його десь в іншому місці, а не тільки в своєму таксі.

– Забираймося звідси, – сказав хлопець.

Пелле глянув просто перед себе і крізь лобове скло побачив, що до них наближається отой чолов’яга з білим собакою. Обидва суворо дивились на машину, а тіла в обох були так напаковані м’язами, що йшли вони трохи перевальцем.

– Саме час, – погодився Пелле, вмикаючи сигнал повороту. – Куди?

– Ти зміг попрощатися з нею?

– З ким?

– Зі своєю дружиною.

Пелле кліпнув очима. Чоловік із собакою був уже близько. Питання вразило його, як удар під дих. Він знову подивився на хлопця в дзеркало заднього огляду. Де він бачив його раніше? Пелле почув гарчання. Собака лаштувався до нападу. Він уже двічі возив хлопця до цього, ось у чім річ. Усе дуже просто. Так звана пам’ять про спогад. Як ось пам’ять про спогад про неї…