Він грубо відштовхнув її і, розчахнувши двері, вибіг надвір.

Марта звелась на ноги і вискочила за ним саме вчасно, щоб побачити, як Андерс ухопив Сонні ззаду і зацідив йому в потилицю. Але Сонні, напевно, чув наближення Андерса, оскільки він, різко пригнувшись, зробив пірует і обхопив Андерса.

– Я тебе вб’ю! – заревів Андерс.

Він намагався вивільнитися із замка, але руки були скуті блоком, і він лише безпорадно сіпався. Потім, так само раптово, Сонні відпустив Андерса. Спочатку той здивовано витріщився на суперника, що пасивно стояв перед ним, опустивши руки по швах. Тоді Андерс замахнувся для удару. І вдарив його. Він заніс кулак для чергового удару. Завдав удару. Удар був не надто гучний. Глухуватий, кісточками у плоть і кістку.

– Андерс! – зойкнула Марта. – Андерсе, припини!

Від четвертого удару на вилиці хлопчини тріснула шкіра. Від п’ятого він опустився на коліна.

Двері з боку водія таксі відчинились, і таксист вийшов був з машини, але хлопець підніс руку, показуючи водієві, щоб тримався якомога далі від сутички.

– Ти боягузливе падло! – кричав Андерс. – Не смій наближатись до моєї нареченої!

Хлопець підняв обличчя до Андерса, неначе підставляючи під зручним для удару кутом неушкоджену щоку. Андерс хвицнув його ногою. Голова хлопця відкинулась назад, і він – як був на колінах – упав, розкинувши руки, як той футболіст, що біжав тріумфально полем після забитого голу.

Гострий носак Андерсового черевика, мабуть, розсік Сонні скальп, бо з волосся йому побігла цівка крові. Падаючи, Сонні проїхався плечима по гравію, і піджак його розстебнувся. І Марта побачила, як Андерс, лаштуючись до чергового удару, раптом закам’янів. Він втупився очима у черево Сонні, і вона підбігаючи побачила те саме, що й він. Пістолет. Матовий блиск рукоятки пістолета, ствол якого був застромлений за ремінь. Пістолет весь час був у нього напохваті, але Сонні не торкнувся зброї.

Вона поклала долоню Андерсові на плече, і він здригнувся, ніби різко прокинувшись від сну.

– Іди в будинок, – наказала вона йому. – Цієї ж миті!

Він збентежено кліпнув очима. Тоді зробив, як наказували. Він пройшов повз неї до ґанку, де вже стовбичили гості.

– Повертайтесь усередину! – гукнула до них Марта. – Він з Центру Iла. Я сама дам собі раду. Всі йдіть усередину!

Марта присіла навпочіпки поруч із Сонні. Кров збігала йому з чола і вниз по переніссю. Він дихав ротом.

Зі сходів пролунав нав’язливий безапеляційний голос:

– Марто, серденько, чи це справді так необхідно? Зрештою, ти підеш з тієї роботи, щойно ви з Андерсом…

Марта заплющила очі і набралася духу.