– То що ти кажеш, Старлінг?
– Може, він мешкає в Бельведері, штат Огайо, де жила перша жертва. Може, він бачив її щодня і вбив, ну, спонтанно. Може, він просто хотів… пригостити її газованкою «Севен-ап» і поговорити про хоровий гурток. Саме тому він так старався заховати її тіло, а другу дівчину схопив далеко від домівки. І її він уже не став так добре приховувати, щоб її знайшли першою та щоб відвести від себе всю увагу. Ви ж знаєте, скільки уваги приділяють зниклим особам, справи заморожують, аж доки не знайдуть тіло.
– Старлінг, шукати краще в тому місці, де сліди свіжіші, де люди краще пам’ятають, де свідки…
– Саме це я й маю на увазі. Він це
– А я кажу про те, що на сьогодні ти навіть чхнути не зможеш, не заприскавши якогось копа з рідного міста останньої дівчини – Кімберлі Емберґ із Детройта. Інтерес до Кімберлі Емберґ зненацька виріс, відколи зникла молодша Мартін. Отак зненацька вони взялися працювати, наче каторжні. Тільки я цього ніколи не казав.
– То ви передасте це містерові Кроуфорду, про перше місто?
– Звісно. Дідько, та я пущу це на гарячу лінію, щоб усі бачили. Я не кажу, що ти погано мислиш, Старлінг, але місто добряче прочесали відтоді, як ту жінку… як її звали, Біммел, еге ж? – відтоді, як ідентифікували Біммел. У Бельведері працював штаб із Коламбуса, а також багато місцевих поліцейських. Нарили все, що можна було нарити. Цього ранку ми не викличемо сильної цікавості заявами про Бельведер чи будь-якими іншими теоріями від доктора Лектера.
– Він тільки…
– Старлінг, ми надсилаємо подарунок у Дитячий фонд ООН у пам’ять про Беллу. Якщо хочеш, я допишу твоє ім’я на листівці.
– Звісно, дякую, містере Берроуз.
Старлінг дістала одяг із сушарки. Теплі речі були такими приємними, так приємно пахли. Вона обхопила руками теплий одяг, притисла його ближче до грудей.
Сьогодні останній день життя Кетрін.
Сьогодні останній день життя Кетрін.