Коли Старлінг вирішила, що робитиме далі, з її очей скотилося кілька сльозинок. Вона зарилася обличчям у теплу білизну.
Розділ 48
Розділ 48
Кроуфорд вийшов із похоронного бюро та роззирнувся в обидва боки вулиці, шукаючи Джеффа з машиною. Натомість він побачив Кларіс Старлінг, яка чекала під піддашшям, одягнена в темний костюм, така реальна в денному світлі.
– Відправте мене, – сказала вона.
Кроуфорд щойно вибрав труну для дружини, а в паперовому пакеті тримав пару туфель, які помилково прихопив із собою до бюро[188]. Він сам їх забрав.
– Пробачте мені, – сказала Старлінг. – Я б не прийшла до вас зараз, якби був інший час. Відправте мене.
Кроуфорд засунув руки глибоко в кишені та повертав до неї шию, поки комірець не хруснув. Його очі були ясними, навіть небезпечними.
– Відправити вас куди?
– Ви послали мене прочути Кетрін Мартін – то дайте мені прочути й інших. Усе, що ми можемо зробити, – це дізнатися, як він полює. Як він їх знаходить, як відбирає. Я не гірша за будь-якого копа під вашим керівництвом, у дечому навіть краща. Усі жертви були жінками, а жодна жінка з ними не працює. Я можу зайти в дівчачу кімнату й дізнатися втричі більше, ніж чоловік, ви знаєте, що це правда. Відправте мене.
– То ви згодні на повторний курс?
– Так.
– Пожертвувати шістьма місяцями життя?
Вона нічого не відповіла.
Кроуфорд кóпнув траву носком черевика. Він підвів погляд на Старлінг, на далечінь безкраїх прерій у її очах. Вона мала міцний внутрішній стрижень, як і Белла.
– З кого почнете?
– З першої. Фредріка Біммел, Бельведер, Огайо.
– Не Кімберлі Емберґ, яку ви бачили.
–