Відповіді не було. Хлопець поглянув в інший бік. Він запитав:

– Хто з вас той чоловік, який розмовляв із сестрою?

Знову жодної відповіді. Хлопець сказав:

– Комбінацій може бути дуже багато. Наче на тесті в математичному інституті. Скільки шкарпеток мені потрібно, щоб гарантувати складення однієї пари? Проте в цьому випадку щонайменше одна відповідь є очевидною навіть для найтупішого студента. Ми можемо вбити вас усіх. Це гарантуватиме нам правильний результат. Так у нас вийде достатньо велика кількість шкарпеток. Але це буде п’ятеро вбитих за ціною трьох. А ціну було обговорено заздалегідь. Перераховуйте решту перед виходом із магазину. Ніяких передомовленостей після виконання справи. Такими є правила товстуна.

Тиша. Хлопець подивився на Евана та запитав його:

– Чим ви заробляєте на життя?

Еван спробував відповісти, тоді спробував ще раз, а вже на третій раз у нього таки вийшло це зробити. Він сказав:

– Я лікар.

– Ви працюєте задарма?

– Ні, гадаю, що ні.

– Тупе запитання, правда ж? Хіба лікарі працюють задарма?

– Деякі працюють.

– Але не ви, правда ж?

– Ні, не я.

– Думаєте, мені слід працювати задарма?

Еван зробив вдих і видих, вагаючись. Хлопець сказав:

– Лікарю, це просте запитання. Мені не потрібна ваша професійна консультація. Думаєте, я повинен працювати задарма? Тоді як ви цього не робите?

– Хіба моя думка має значення?

– Я хочу, щоб ми всі почувалися зручно. Я хочу, щоб ми дійшли згоди. Людина повинна отримувати гроші за свою роботу. Мені потрібне ваше підтвердження цього.

– Гаразд, людина повинна отримувати гроші.