– За що?

– За свою роботу.

– Чи повинна вона отримувати більше грошей, якщо зробила п’ять речей замість трьох?

– Думаю, повинна.

– Але як їй це зробити, якщо сума була обговорена заздалегідь? У цьому ставку більше не виловити рибки. Що є поганою новиною для нас. Проте, це хороша новина для вас. Ми зробимо лише те, за що нам заплатять. Ніяких безкоштовних зразків не буде. У вас з’явився шанс вижити.

Задня частина мозку Ричера одразу ж автоматично підказала йому, що цей шанс складав сорок відсотків, якщо стрілятимуть вони навмання. Їхнім завданням були чоловік і дві жінки. У такому випадку шанси Евана складали п’ятдесят на п’ятдесят. А шанси Ченґ, навпаки, падали від сорока до тридцяти трьох.

Хлопець продовжив:

– Звісно, недоліком цього плану є те, що ми можемо залишити двох потрібних нам людей живими. Що буде просто неприйнятним. Я певен, у вас же є власні професійні стандарти. Проблему потрібно вирішувати інакше. Нам слід поглянути на цю ситуацію збоку. Нам потрібно знайти інший спосіб отримати свої гроші. Допоможіть мені з цим.

Еван сказав:

– Грошей у будинку немає.

– Лікарю, я не прошу жертву самотужки оплачувати свою страту. Це було б жорстоко. Я прошу вас подивитися на все це збоку. Що ви бачите в цій ситуації такого, що б могло забезпечити невелику компенсацію мені та моїм колегам?

Еван нічого на це не відповів.

– Лікарю, будьте креативним! Розслабтеся. Мисліть нестандартно. Якщо це не гроші, то що ж іще це може бути?

Жодної відповіді. Хлопець подивився на Емілі та запитав її:

– Як тебе звуть, люба?

Еван сказав:

– Ні.

Тоді хлопець глянув на Ченґ.

– Її також, – сказав Еван.

Емілі тісно запнула на собі сорочку, підняла коліна та забилася з ногами на диван. Еван нахилився до неї. Хлопець, що стояв посередині, зміряв його поглядом і сказав: