— Ти де був? — запитав Фред.

— В аптеці в Порту, — відповів Рогер, і все його широке, в червоних плямах обличчя розпливлося в усмішці. — Ти не повіриш, що вони тут продають. Ти такі речі навіть за рецептом у Норвегії не дістанеш. — Він висипав вміст пластикового пакету на стільницю й почав голосно читати етикетки:

— Три міліграми бензодіазепіну. Два міліграми флунітразе-паму. Тьху ти чорт, Фред, адже ми говоримо «рогіпнол».

Фред промовчав.

— Тобі що, кепсько? — стривожився Рогер. — Ти хоч попоїв чого-небудь?

— Ні. Тільки кави випив у Мохаммеда. Там, до речі, сьогодні якийсь підозрілий тип побував. Розпитував Мохаммеда про Лева.

Рогер відірвав погляд від чергової етикетки:

— Про Льва? Який на вигляд той тип?

—- Високий. Світловолосий, блакитноокий. Судячи з вимови, начебто норвежець.

— Диявол, ти чого мене так лякаєш, Фред? — Рогер відновив читання етикеток.

— Ти це про що?

— Скажімо так: якби він був чорноволосий, високий і худий, нам слід було б робити ноги звідси, з Дажуди. Та і взагалі переміщуватися в Східну півкулю, якщо на те пішло. На лягавого він скидається?

— А який вигляд мають лягаві?

— Вони… гаразд, забудь про це, нафтовик.

— Випити йому хотілося точно. Вже я-то, в усякому разі, знаю, який вигляд мають алкаші.

— Окей. Напевно,приятель Льва. Ну що, допоможемо йому?

Фред похитав головою:

— Лев казав, що живе тут абсолютно ін… ін… якесь латинське слово, загалом, таємно. Мохаммед зробив вигляд, що ніколи про Лева не чув. Хлопець знайде Лева, якщо Лев захоче.

— Та приколююсь я. До речі, а де Лев знаходиться? Я його вже декілька тижнів не бачив.

— Останнє, що я чув… він начебто до Норвегії збирався, — сказав Фред і обережно спробував підвести голову.