Саме з цієї причини в мережі громадського харчування Да-жуди і знайшлося місце такій людині, як Мохаммед Алі. Взагалі-то заробляв він на хліб в основному завдяки тому, що його кав’ярня розташовувалася в стратегічно важливому пункті — на площі, де була кінцева зупинка автобуса з Порту-Сеґуру. Із-за стойки своєї відкритої ахви Мохаммед мав можливість спостерігати за всім, що відбувалося на випаленій сонцем і викладеній диким каменем єдиній плазі Дажуди. Коли під’їжджав черговий автобус, він припиняв подавати каву і набивати кальяни бразильським тютюном — вельми поганеньким замінником m'aasil із його рідних країв — і намагався визначити, чи немає серед новоприбулих переодягнених поліцейських або здирників. Якщо завдяки чуттю, що ніколи не підводило його, він розпізнавав серед приїжджих представників двох вищезазначених категорій, тут же бив тривогу. З тими, хто щомісячно виплачував йому певну винагороду, він укладав свого роду договір про обслуговування й у разі потреби попереджав їх про появу небажаних осіб або по телефону, або за допомогою маленького швидконогого Пауліньо. Проте Мохаммед був і особисто зацікавлений у тому, щоб стежити за всіма, хто приїздив у Дажуду. Відтоді, як він украв Розаліту в чоловіка і втік разом із нею з Ріо, він ні на мить не засумнівався в тому, чого їм слід чекати, якщо обдурений чоловік дізнається, де вони живуть. Де-небудь у павелах — трущобах Pio або Сан-Паулу — можна було замовити людину за кілька сотень доларів, але навіть професійний кілер узяв би не більше двох-трьох тисяч доларів плюс витрати на проведення операції під назвою find and destroy[34] — така ціна склалася на ринку в останні десять років. Крім того, можна ще і знижку отримати, якщо замовляєш двох.

Бувало, що виявлені Мохаммедом здирники відразу ж прямували в його ахву. Зазвичай вони для вигляду замовляли каву і, зробивши декілька ковтків, ставили неминуче питання: а-ти- знаєш-де-живе-мій-друг-такий-то-і-такий-то або чи-знаєш-ти-чоловіка-на-цій-фотографії-я-заборгував-йому-гроші. Мохаммед брав із клієнтів додаткову плату, якщо, вислухавши його стандартну відповідь («Два дні тому я бачив, як він із великою валізою сідав на автобус до Порту-Сеґуру, seńor»), здирник наступним автобусом вирушав геть.

І тому, коли високий світловолосий чоловік у помятому лляному костюмі із забинтованою потилицею поставив на стойку дорожню сумку і пакет із ігровою приставкою, витер піт із лоба і по-англійськи замовив каву, Мохаммед відразу зрозумів, що є можливість заробити декілька зайвих реалів понад обумовлений гонорар. Але учув він вигоду не через чоловіка, а через прибулу разом із ним жінку. Слово «поліція» в неї немов на лобі було написано.