Харрі роззирнувся. Окрім нього, Беате й араба в кав’ярні було ще троє. Двоє туристів із рюкзаками і ще один «турист», який, схоже, страждав тяжким похміллям. Убивчий біль у потилиці не стихав. Харрі подивився на годинник. Двадцять годин тому вони відбули з Осло. Дзвонив Олег, він побив рекорд у тетрісі, й Харрі перед вильотом із Хітроу встиг купити приставку Namo G-Con в-Соп 45. Із Ресіфе вони на гвинтовому літаку дісталися Порту-Сеґуру і, вийшовши з аеровокзалу, мабуть, за якусь скажену за тутешніми мірками ціну, домовилися з таксистом, який довіз їх до порту, звідки вони на поромі дісталися пристані на березі, де розташовувалася Дажуда, а залишок шляху подолали автобусом, який підстрибував на нескінченних вибоїнах.

Двадцять чотири години тому він сидів у кімнаті для побачень і намагався пояснити Расколю, чому необхідно передати єгиптянам ще сорок тисяч крон. Тоді Расколь і розповів, що ахва Мохаммеда Алі розташована не в Порту-Сеґуру, а в селищі неподалік. «У Дажуді, — пояснив Расколь і широко всміхнувся, — я знаю двох хлоп’ят, які там живуть».

Араб подивився на Беате, але вона заперечливо похитала головою, і він поставив чашку кави перед Харрі. Кава виявилася гіркою й міцною.

— Мохаммед, — почав Харрі й побачив, що чоловік за стойкою завмер. — You are Muhammed, right?[35]

Араб глитнув:

— Whos asking?[36]

— A friend.[37] — Харрі сунув праву руку до внутрішньої кишені піджака й за виразом обличчя співбесідника зрозумів, що той запанікував. — Молодший брат Лева хоче зв’язатися з ним. — Харрі витягнув із кишені одну з фотографій що Беате добула у Тронна, і поклав її на стойку.

Мохаммед на мить заплющив очі й, судячи з руху його губ, вимовив нишком подячну молитву.

На картці було зображено двох хлопців. Той, що старший, одягнений у червону стьобану куртку, сміявся і по-дружньому обіймав молодшого, який усміхався в об’єктив фотоапарата.

— Не знаю, чи говорив тобі Лев, що у нього є молодший брат, — сказав Харрі, — а звуть його Тронн.

Мохаммед узяв картку і почав уважно роздивлятись її.

— Гм, — нарешті вимовив він і почухав в бороді. — Нікого з них не зустрічав. І ніколи ні про якого Лева в Дажуді не чув. Адже я знаю майже всіх, хто тут живе.

Він повернув фотографію Харрі, який поклав її до внутрішньої кишені й допив каву.

— Нам потрібно влаштуватися на нічліг, Мохаммед. А потім ми повернемось. Отже подумай поки що.

Мохаммед похитав головою, витягнув двадцятидоларовий папірець, який Харрі засунув під чашку, і простягнув йому:

— Я великих купюр не приймаю.

Харрі знизав плечима: