— Ми все ж таки зайдемо ще, Мохаммед.

У невеликому готелі під назвою «Зітторія» їх поселили у величезні номери, оскільки сезон уже закінчувався. Харрі отримав ключ із цифрою 69. Хоча у двоповерховому готелі налічувалося всього лише близько двадцяти номерів. Харрі вирішив, що потрапив до люксу для наречених, коли, висунувши шухляду тумбочки, що стояла біля ліжка у формі червоного сердечка, виявив там два презервативи й вітальне звернення до гостей від господарів готелю. На дверях у ванну висіло дзеркало, в якому можна було спостерігати за собою в ліжку. Крім ліжка в кімнаті стояла ще невідповідна за шириною та глибиною платтяна шафа, де висіли два дещо пошарпані куцополі купальні халати з вишитими на спині східними символами.

Адміністраторка готелю тільки всміхнулась і похитала головою, коли вони показали їй фотографію Лева Гретте. Те ж чекало їх і в ресторані поряд із готелем, і в розташованому трохи далі на дивно тихій головній вулиці інтернет-кафе. Вона за традицією вела від церкви до кладовища, ось тільки називалася тепер Бродвеєм. У магазинчику, де торгували продуктами, напоями та всякими дрібничками на зразок ялинкових іграшок, на дверях якого красувався напис СУПЕРМАРКЕТ, вони після тривалих пошуків виявили касирку. Вона відповідала «yes» на всі їхні запитання і весь час, аж поки вони зрозуміли, що справа дохла, і пішли, дивилася на них порожнім поглядом. По дорозі назад вони побачили тільки одну людину — молодого поліцейського з кобурою на стегні, який, схрестивши на грудях руки і спершись на дверцята джипу, проводжав їх нудьгуючим поглядом.

В ахві Мохаммеда худорлявий хлопець за стойкою пояснив, що шеф раптово вирішив відпочити й вирушив на прогулянку. Беате запитала, коли він збирався повернутись, але хлопець із подивом похитав головою, вказав на сонце й мовив:

Транкозо.

У готелі адміністраторка розповіла, що пляж, який розтягнувся на тринадцять кілометрів, укритий білим піском, — головна тутешня визначна пам’ятка. А якщо не брати до уваги католицьку церкву на площі, то й зовсім єдина.

— М-м, а чому тут так мало людей, зепога? — запитав Харрі.

Вона тільки всміхнулась і вказала пальцем у бік пляжу.

Там-то люди й виявилися — на розжареному піску, що тягнувся в обидва боки настільки, наскільки можна було щось розгледіти у спекотному мареві. Стрункими лавами лежали ті, що загоряють, по щиколотку занурювалися в пісок продавці фруктів, зігнуті під вагою рюкзаків і мішків, в імпровізованих кав’ярнях під гучні звуки самби метушилися бармени, тут і там показувались на мить серфінгісти в костюмах кольору форми бразильської збірної, з білими від цинкової мазі губами. І були ще на цьому пляжі жінка й чоловік, які брели по піску в бік півдня із взуттям у руках. На ній були шорти, вузький ліфчик і солом’яний капелюшок, який вона наділа в готелі. А він так і залишився з непокритою головою і в пом’ятому лляному костюмі.