Сумніви його підтвердилися тієї ж миті.

Рогер здригнувся, коли у ванній пролунав шум води, яку спускали. Ага, хлопець сидів на унітазі! Рогер обома руками схопив пістолет і направив його туди, де, як він пам’ятав, були двері у ванну. Минуло п’ять секунд. Вісім секунд. Рогер ледве стримував дихання. Якого диявола цей тип там застиг, адже він уже натиснув на злив? Дванадцять секунд. А може, він що-небудь почув? Спробував утекти? Рогер пригадав, що у ванній є невелике віконце. Чорт! У нього тільки один шанс — не можна зараз упустити цього хлопця. Рогер пробрався повз шафу з купальним халатом, який так здорово йшов Петрі, зупинився перед дверима до ванної й поклав руку на дверну ручку. Перевів дух. Залишалося тільки повернути ручку, але тут він відчув легкий подув. Але ні ринва, ні відчинене вікйо тут ні до чого. Справа в чомусь іншому.

— Freeze[38], — мовив хтось у нього за спиною. І, підвівши голову й подивившись у дзеркало на дверях ванної, він підкорився. Його охопив такий озноб, що зацокотіли зуби. Двері платтяної шафи виявились розкриті, й у глибині її між білими купальними халатами він розрізнив здоровенного мужика. Але не від цього він укрився холодним потім. Виявивши, що супротивник навів на тебе пістолет більшого калібру, ніж твій, навіть розбираючись у зброї, не можна не відчути психологічного тиску. Навпаки, якщо знаєш, наскільки небезпечніші для людини її кулі, психологічний ефект зростає. А кулі «Тауруса-РТ92С» однаково що горошини поряд із тими, якими заряджене чорне чудовисько у нього за спиною. Почувши скрип угорі, Рогер підвів очі. Над ним блиснуло щось схоже на риболовецьку волосінь, яка тягнулася з-під дверей ванної до шафи.

— Guten Abend, — прошепотів Рогер.

Коли через шість років доля занесла Рогера в Патайю і він упізнав Фреда в бороданеві, що кликав його підсісти за свій столик у барі, він просто остовпів від подиву і відреагував, тільки коли Фред підсунув йому стілець.

Фред замовив випивку і повідомив, що більше не працює на Північному морі й живе на допомогу з непрацездатності. Рогер боязко сів і, не вдаючись до деталей, розповів, що останні шість років був наркокур’єром у Чіанг-Раї. Лише випивши два коктейлі, Фред прокашлявся і запитав, що ж, власне, сталося того вечора, коли Рогер так раптово зник із Дажуди.

Рогер утупився поглядом у дно келиха, зітхнув і сказав, що в нього не було іншого вибору. Німець, який, як з’ясувалося, зовсім і не німець, виявився хитрішим і, не сходячи з місця, ледве не відправив його на той світ. Але в останню секунду Рогеру вдалося з ним домовитися. Йому дали півгодини, щоб забратися з Дажуди, але за це він розповів, де ховається Лев Гретте.