Харрі ледве не розреготався. Хотілось ударитися головою об стіну. Скрутити шийку пляшці «Джима Біма» і заковтнути її вміст разом із осколками. Тому що людиною, яку він розшукував, мав — зобов’язаний — бути Гуннеруд. Із погляду статистики один доказ переважував усі останні — колишні судимості та звинувачення. По всьому виходило, що Гуннеруд замішаний у цій справі. На ньому і розповсюдження наркотиків, і застосування зброї, і працював він у фірмі з виготовлення замків і ключів, міг замовити дублікат будь-якого універсального ключа, наприклад — від квартири Анни. І від квартири Харрі — також.

Він підійшов до вікна. Пригадав, як цей псих вивів його на задану орбіту і він, анітрохи не вагаючись, від крапки до крапки зіграв роль за написаним для нього сценарієм. Але інструкції вже не діють, і готових реплік не залишилось. У розриві між хмарами з’явився схожий на півтаблетки фтору місяць, але і він не міг йому суфлірувати.

Харрі заплющив очі. Спробував зосередитися. Пригадати, що він тут виявив, а потім подумати, що міг випустити з уваги. По пам’яті він знову обшукав усю квартиру, крок за кроком.

За три хвилини він знову розплющив очі. Ні, безнадійна справа. Ніяких доказів тут немає.

Харрі перевірив, чи всі р^чі в тому порядку, в якому він їх знайшов, і ввімкнув світло в кімнаті. Став у туалеті перед унітазом, розстебнув ширінку. Почекав. Господи, навіть це у нього не виходить. Нарешті він пустив струмінь і втомлено зітхнув. Натиснув на злив, і в той момент, коли зашуміла вода, у нього мурашки по шкірі поповзли. За шумом води, що спускається, йому почувся автомобільний гудок. Він вийшов у коридор і, щоб чути краще, зачинив двері до туалету. Ну точно. З вулиці донісся ще один короткий жорсткий гудок. Гуннеруд повертається! Харрі вже стояв у дверях, як раптом його осяяло. Осяяло, звичайно, тільки тепер. Коли вже пізно. Шум води, що спускається. Хрещений батько. Пістолет. Мені ця думка дуже сподобалася.

— Чорт-чорт-чорт!

Харрі кинувся назад до туалету, схопився за ручку на кришці бачка і з скаженою швидкістю почав її відкручувати. Ось уже з’явилося проржавіла різьба. «Швидше!» — прошепотів він і відчув, як сильно забилося серце, тому що проклятий стержень усе прокручувався з диким скреготом і ніяк не хотів вилазити. Він почув, як унизу гримнули двері. Нарешті стержень виліз, і Харрі підняв кришку бачка. Почувся глухий звук від удару фаянсу об фаянс, що тут же потонув у напівтемряві бачка, куди продовжувала прибувати вода. Харрі просунув руку всередину і провів пальцями по покритій жорстким нальотом внутрішній стороні бачка. Що за біс?! Нічого?! Він підняв кришку. А, ось він де. Прикріплений скотчем до внутрішньої сторони кришки. Він зробив глибокий вдих. Йому був знайомий кожен зубець, кожна насічка, кожне поглиблення ключа, що виднівся під прозорою смужкою скотча. Він підходив і до воріт двору, і до дверей підвалу і квартири. Та і прикріплене поряд із ним фото теж було йому знайоме. Бракувало хіба що фотографії над дзеркалом, де Сестринець посміхалась, а Харрі намагався зробити суворе обличчя. Обидва загорілі й по-дитячому щасливі. А ось білий порошок в пластиковому пакеті, прикріплений до кришки бачка трьома широкими чорними смужками, йому не знайомий. Хоча він готовий поставити значну суму на те, що йдеться про діацетилморфін, відоміший як героїн. Багато героїну. Мінімум шість років безумовного героїну. Харрі нічого не чіпав, просто поставив на місце кришку і почав закручувати ручку, прислухаючись до кроків у під’їзді. Як нагадала йому Беате, докази й виїденого яйця не варті, якщо виявиться, що Харрі провів у квартирі обшук без відповідної санкції. Нарешті він докрутив ручку і відразу рвонув до вхідних дверей. Вибору в нього не залишалося, він тихо зачинив їх і вискочив на майданчик. Знизу чулося човгання. Він заглянув у сходовий отвір, але розгледів тільки темну густу шевелюру. Через п’ять секунд він побачить Харрі. Але трьох стрибків по сходах на шостий поверх цілком вистачило б, аби сховатися.