Якось холодного дня, не знаючи, до чого взятися, я сидів на березі Інна, в Енгадіні, і знічев’я спостерігав за хлопцями, що крутилися на березі. Я хотів був уже піти, коли помітив, що хлопці пильно дивляться на мене. Вони наче перелякались і розгубилися. Один хлопець тримав у руках саморобну вудку. «Та рибаль собі», — сказав я. Хлопці недовірливо перезирнулись. «Ви з поліції?» — спитав рудий веснянкуватий хлопчик років дванадцяти. «Хіба я схожий на поліцейського?» — «А хтозна!» — відказав він. «Ні, я не з поліції», — запевнив я і почав дивитися, як вони кидають у воду принаду. Хлопців було п’ятеро, і всі захопилися своїм ділом. «Не клює», — трохи згодом розчаровано завважив веснянкуватий, виліз на берег і підійшов до мене. «Чи немає у вас сигарети?» — спитав він.» «Овва! В твоєму віці?» — «А ви схожий на такого, що дасть сигарету». — «Доведеться дати», — і я простяг йому пачку «Паріз’єнн». «Дякую, сірники в мене є». Хлопець почав пускати дим через ніс. «Сигарета заспокоює по такій фатальній невдачі з риболовлею», — солідно проказав він. «Ну, в твоїх товаришів начебто терпіння трохи більше. Вони он вудять і щось, мабуть, таки впіймають». — «Нічого вони не впіймають, хіба якого харіуса». — «А ти, звісно, хотів би тільки щупака вловити», — піддрочив я хлопця. «Щупаки мене не цікавлять, — заперечив він. — Тільки форель. Та на неї треба грошей». — «Навіщо? — здивувався я. — В дитинстві я ловив форель руками». Він зневажливо похитав головою. «Певне, маленьку. А спробуйте-но спіймати руками дорослого хижака. Форель теж хижа риба, як і щупак, тільки ловити її куди важче. Та ще треба мати на неї патент, а він чимало коштує». — «Ну, вий без патенту ловите», — засміявся я. «Найгірше те, що справжні місця не для нас, — пояснив хлопець. — Там сидять рибалки з патентами». — «А які ж це справжні місця?» — спитав я. «Ви зовсім не тямите в рибальстві», — визначив хлопець. «Таки не тямлю». Тепер ми вдвох сиділи на стрімкому березі. «Ви гадаєте, що байдуже, куди закинути вудку, аби тільки у воду — і край?» — «А хіба ні?» — здивовано спитав я. «Типово для початківця, — проголосив веснянкуватий і знову пустив дим через ніс. — Рибалка повинен зважати на дві речі — на місце й на принаду». Я уважно слухав. «Припустімо, ви хочете вловити форель, дорослого хижака, — провадив хлопець. — Насамперед ви повинні подумати, де саме вона водиться. Звісно, в такому місці, де можна захиститися від течії, а по-друге, де течія дужча, бо там пропливає більше харчу; отже, десь униз по річці, за великим каменем або ще краще — за мостовими підпорами. Та всі такі місця позаймали рибалки з патентами». — «Тоді треба чимось загатити течію», — сказав я. «О, зметикували», — згорда похвалив він. «А принада?» — спитав я. «Це залежить від того, чи хочете ви вловити хижака, чи якихось вегетаріанців — харіуса або вугря. Їх можна взяти навіть на вишню. А хижаки — форель чи окунь — ловляться тільки на щось живе. На комара, черв’яка чи маленьку рибку». — «На щось живе! — задумано повторив я і підвівся. — Візьми! — Я простягнув хлопцеві всю пачку «Паріз’єнн». — Ти їх заробив. Тепер я знаю, як мені впіймати рибу. Спершу я повинен знайти місце, а тоді принаду».