— Піди до кухні, Аннемарі, — звелів Маттеї.

Дівчинка вийшла.

Кімната була бідна, але охайна. Ми сіли до столу біля вікна. Надворі не переставали бабахкати постріли.

— Маттеї, що це все означає? — знову спитав я.

— Нічого особливого, майоре. Я рибалю.

— Що ви хочете цим сказати?

— Працюю як детектив, майоре.

Спересердя запаливши сигару, я відказав:

— Я не початківець, але нічогісінько не розумію.

— Дайте й мені закурити.

— Прошу, — і я простяг йому портсигар.

Маттеї поставив на стіл вишнівку. Ми сиділи на осонні, біля прочиненого вікна; надворі, за калачиками, був гарний червневий день і лунала тріскотнява. Коли під’їздила машина — тепер, у полудень, їх стало менше, — обслуговувала її Геллер.

— Звісно, Лохер доповів про нашу розмову, — сказав Маттеї, старанно розкурюючи сигару.

— Вона нічого нового нам не додала.

— А мені додала.

— Що саме?

— Що дитячий малюнок відповідає дійсності.

— Он як! А що ж означають їжачки?

— Цього я ще не знаю. Але я дізнався, що означає звір з чудернацькими рогами.

— Що?