Спершу я не хотів вірити тій звістці. Вона здавалася химерною, дурною, безглуздою.

Та представник фірми був іншої думки. Він запевняв, що Маттеї і в новій для нього галузі досяг успіху. Автозаправна станція процвітає. У Маттеї сила-силенна клієнтів, переважно ті люди, з якими він колись мав до діла, тільки в інший спосіб. Мабуть, розійшлася чутка, що Маттеї-капець працює тепер сторожем на автозаправці й до нього звідусюди сипонули на своїх машинах колишні «знайомі». Там можна побачити всі марки машин — від якоїсь допотопної тарабайки до найдорожчого «мерседеса». Бензоколонка Маттеї перетворилася на своєрідне місце паломництва кримінальників усієї Східної Швейцарії. Продаж бензину неймовірно зростає. Щойно фірма поставила там другу колонку на бензин-супер. І запропонувала збудувати Маттеї модерний будинок замість тієї халупи, де він живе. Маттеї начебто ґречно відхилив пропозицію і відмовився взяти помічника. Часто машини й мотоцикли утворюють біля тієї колонки довгу чергу, та ніхто не нарікає. Мабуть, надто велика шана, як тебе обслуговує колишній обер-лейтенант кантональної поліції.

Я не знав, що відповісти. Представник фірми попрощався, але тепер обід мені уже не смакував, я тільки трохи попоїв і замовив пива. Згодом, як завше, прийшов Генці із своєю Готтінгер — у похмурому настрої, бо десь проголосували не так, як він бажав. Вислухавши новину, Генці сказав, що Маттеї таки зсунувся з глузду, він, мовляв, давно пророкував такий кінець. Настрій у Генці зразу покращав, він з’їв два біфштекси, а уроджена Готтінгер без упину розповідала про театр. У неї там є навіть знайомі!

Через кілька днів задзвонив телефон. Саме під час наради — звичайно, знову з міською поліцією. Телефонувала начальниця сирітського притулку. Стара панна схвильовано розповіла мені, що до них з’явився Маттеї, вбраний по-святковому, весь у чорному, очевидно, щоб справити найкраще враження, і спитав, чи можна йому взяти собі якусь дівчинку з-поміж її вихованок, як вона висловилася. Йому завжди хотілося мати дитину, і тепер, господарюючи на автозаправній станції в Граубюндені, він може її виховувати.

Вона, звісно, відмовила зухвальцеві, відмовила чемно, посилаючись на статут притулку; але мій колишній обер-лейтенант справив на неї таке дивне враження, що вона вважала за свій обов’язок повідомити мене. По тому вона повісила трубку.

Це було справді щось дивовижне. Я спантеличено курив свою «Баянос». Та вже зовсім неможливою здалася нам, на Казарменій вулиці, дальша витівка Маттеї.

Якось ми викликали до себе одного надзвичайно непевного суб’єкта. Неофіційно — сутенер, офіційно — жіночий перукар, він зручно влаштувавсь у великій віллі над озером, у місцевості, оспіваній багатьма поетами. Таксі й приватні машини сновигали без упину туди й сюди. Тільки-но я почав його допитувати, як він одразу пішов з козиря, аж сяючи з радості, що втре нам носа своєю новиною. Маттеї живе на автозаправній станції з відомою нам Геллер! Я відразу ж з’єднався з Куром, далі — з поліційним постом, що здійснював нагляд за тим районом; там підтвердили звістку. Вона одібрала мені мову. Перукар переможно сидів біля мого письмового столу і жував гумку. Я капітулював і звелів відпустити старого гріховоду з богом. Він обіграв нас.