— Власне, це обов’язок священика тієї каплиці, — пояснив він. — Тюркер дуже добре провадить шлюбну церемонію, і в нього надзвичайно приємний голос.

— Прошу вас цього разу зробити виняток, — сказав Архілохос. — Виняток як для майбутнього члена Всесвітньої церковної ради.

— Гм, а чи встигнете ви владнати формальності, що вимагає закон? — спитав єпископ, його вочевидь щось бентежило.

— Я попрошу метра Дютура про це подбати.

— Тоді гаразд, — врешті здався єпископ, — призначимо на завтра, припустімо, десь о третій по обіді в каплиці святої Елоїзи. Тепер скажіть, будь ласка, прізвище нареченої та дайте деякі відомості про неї.

Єпископ усе занотував.

— Пане єпископ, — сказав Архілохос, — моє майбутнє одруження, мабуть, достатня причина, щоб на якийсь час відволікти вас від ваших справ, але ця причина — не головна, коли дозволено мені так висловитись і коли це взагалі не звучить блюзнірством, бо що може бути важливіше за взятий на себе обов’язок пройти із обраною жінкою весь свій життєвий шлях. Та попри все в цю хвилину мене бентежить іще важливіша турбота, що важким тягарем давить мені на серце.

— Висловіться, любий генеральний директоре, — лагідно сказав єпископ. — Більше мужності! Звільніть свою душу від усіх турбот, адже то все діла земні, занадто земні.

— Пане єпископ, — зажурено мовив Архілохос, випростався в кріслі й поклав ногу на ногу, — даруйте мені, будь ласка, якщо я казатиму якусь нісенітницю. Але ще сьогодні вранці я був зовсім по-іншому вбраний, жалюгідно вбраний, як щиро сказати. Той костюм, що ви бачили на мені в неділю, мені справили ще для конфірмації, а тепер раптом на мені дороге вбрання від О’Ніл-Папперера і від Ватті. Мені соромно, пане єпископ, адже ви можете подумати, ніби я вже зовсім віддався всім звабам життя.

— Навпаки, — усміхнувся високий духовний отець. — Приємна зовнішність, гарний одяг — все це треба тільки вітати, особливо тепер, у наш час, бо в деяких колах, що дотримуються безбожної філософії, стало модно вбиратися навмисно недбало і навіть злиденно, носити строкаті сорочки навипуск і всяку таку погань. Гарна мода і християнство аніскільки не виключають одне одного.

— Пане єпископ, — повів далі Архілохос, трохи насмілившись, — я гадаю, що справжній християнин занепокоїться, коли на нього зненацька посиплються без упину всякі нещастя; він почуватиметься, мабуть, біблійним Іовом, в якого загинули всі сини й дочки, а сам він геть зубожів і заразився проказою; але такий чоловік може втішатися тим, що все зрозуміло: стільки горя він зазнав лише через власну провину, через власні гріхи. Та буває і навпаки, коли людині без упину щастить, раз у раз, і мені здається, що тоді людина може по-справжньому занепокоїтись, адже таке щастя пояснити неможливо. Хіба людина годна його заслужити?