Нарешті в кінці вузеньких стрімких сходів, що вели на горище, Архілохос побачив розхитані двері, на них хтось скоса написав крейдою величезні літери: «Пассап». Він постукав. Поверхом нижче чатував у крижаній холоднечі Наделер. Архілохосові ніхто не відповів. Він постукав удруге, тоді втрете, вчетверте. Тиша. Член Всесвітньої церковної ради натис на ручку, двері виявилися незамкнені, і він увійшов усередину.

То було чимале горище, чимось схоже на критий тік, угорі — нагромадження дерев’яних бантин, під ногами — нерівна підлога. Скрізь стояли негритянські дерев’яні божки, стоси картин, порожні рами, скульптури (дивовижні дротяні каркаси), над розжареною залізною грубкою підіймався довжелезний, примхливо вигнутий димар, на підлозі валялися пляшки з-під вина й віскі, порожні тюбики, миски з фарбами, пензлі, скрізь лазили коти, купи книжок громадилися на стільцях або лежали розкидані на підлозі. Посередині стояв Пассап у халаті, що колись, мабуть, був білий, а тепер геть заляпаний фарбами. Пассап малював на полотні якісь параболи та еліпси, кружляючи навколо мольберта, а перед ним біля грубки на хиткому стільці сиділа, заклавши руки за голову, гладка дівка з довгими білявими косами, гола-голісінька. Член Всесвітньої церковної ради скам’янів (адже він уперше в житті бачив голу жінку) і ледве зважувався дихати.

— Ви хто такий? — спитав Пассап.

Архілохос назвався, трохи здивований цим питанням, адже в неділю художник перший привітався до нього.

— Що вам треба?

— Ви намалювали мою наречену Хлою зовсім без одягу, — пробелькотів грек.

— Ви маєте на увазі картину «Венера, одинадцятого липня», висить у салоні Наделера?

— Саме її.

— Одягайся, — звелів Пассап натурниці, та щезла за ширмою, а художник узявся довго й уважно розглядати Архілохоса, тримаючи в зубах люльку, дим від неї підіймався вгору, аж до дерев’яного склепіння. — Ну то й що?

— Добродію, — гідно почав Архілохос, — я шанувальник вашого таланту, стежу за вашими творчими успіхами із щирим захватом, ви навіть стали номером четвертим у моєму світопорядку.

— Який ще світопорядок? Що за безглуздя? — спитав Пассап, накладаючи на палітру нові купи фарб (синій кобальт та вохру).

— Я склав список найгідніших представників нашого часу, список, так би мовити, моральних взірців.

— І що з того?

— Добродію, не зважаючи на весь мій захват, на всю пошану до вас, я змушений просити у вас пояснення. Адже не кожного дня трапляється, що наречений бачить свою наречену на картині в образі Венери, зовсім голою. Навіть якщо ми маємо до діла з абстрактним живописом, однаково людина, яка здатна тонко відчувати, зрозуміє основне.