— Прокляття, — вигукнув Ґреф. — «Північні пірати» вже знають про це?

— Ще ні, — буркнув Бьом, підозріло глянувши на Рата. — Але моя вам спільна порада: знайдіть Ґольдштайна до того, як його знайдуть «Північні пірати».

— Можливо, ви зможете знайти його завдяки цьому, — сказав помічник комісара Грабовські. — Це ймовірний слід.

Рат витріщився на теку, яку простягнув йому чоловік. Виглядало так, ніби люди Бьома хотіли позбутися всього, що мало хоч якесь відношення до цієї справи.

— Я нарешті дізнався, де Ґольдштайн купував цигарки, — продовжив Грабовські. — Його впізнав чоловік у тютюновій лавці за фотороботом. З його слів, чоловік, який відповідає опису Авраама Ґольдштайна, купив велику кількість американських сигарет марки «Кемел» на залізничному вокзалі «Штеттін» у неділю вранці.

Рат зазирнув у теку. Першим, що він там побачив, був довгий список адрес. Він був схожий на адресний довідник Великого Берліна.

— Що це? — запитав він.

— Я вже перевірив готелі, які розташовані поблизу, — пояснив Грабовські, — у радіусі кілометра чи близько того. Відсортовано за відстанню, а не за діапазоном цін. Може, він ховається в одному з них. Він вляпався в гучну історію. Але в цьому кварталі ніхто не зверне на це уваги.

Це був квартал Поетів біля залізничної станції «Штеттін». Проте поетичними тут були лише назви вулиць, які нагадували про великих романтиків Німеччини, в інших сенсах тут не було нічого ані романтичного, ані поетичного. Зупинка в районі вокзалу. Напівзруйновані фасади, темні підворіття, брудні бари, вулична проституція, наркобізнес, ціла програма. Квартал «Північних піратів».

Не минуло й години, як Рат вже шукав місце для паркування перед масивною будівлею вокзалу, який у більшості берлінців асоціювався з великими святами, бо саме звідси відправлялися потяги на Балтійське море. Ажіотаж був відповідний. Засмаглі прибуваючі зіштовхувалися на виході з блідими містянами, яких виганяло зі столиці дощове літо. Рату довелося взяти «Опель» з автопарку, «Б’юїк» був замалий для трьох осіб, а він не хотів карати Ґрефа канцелярською роботою. Нарешті вони змогли припаркувати машину у цій місцевості, навпроти приміського вокзалу, який був схожий на маленьку дитину вокзалу «Штеттін», ті самі жовті цеглини, щойно народжені, а згодом занедбані.

Перш ніж вони вийшли, Рат роздав колегам списки. Він попросив Фосс відсортувати адреси за районами. Більшість готелів розташовувалися на південь від залізничного вокзалу «Штеттін». Сам Рат взяв на себе південний захід, Ґреф — південний схід, Торнов — усе, що було на північ від Інваліденштрасе. Завдяки старанності помічника інспектора Грабовські їм було чим зайнятися.