Рат зрозумів, що зараз нічого не доб’ється від Ланке, цей хлопець, схоже, справді боявся смерті. Вони почули дзвінок. Ланке глянув на двері, наче загнаний олень.

Рат відчинив двері і побачив перед собою гарне обличчя. Він ніколи не зустрічав молодої жінки, що стояла на порозі. Але був упевнений, що нею можна буде помилуватися на сцені в якомусь нелегальному нічному закладі цього міста в програмі для дорослих. Він трохи підняв свого капелюха й попрощався з обома:

— Гарних вихідних!

Проте вони навряд чи у них будуть. Грегор Ланке увесь спітнів і не міг нічого зробити.

Рат не відчував симпатії до свого наступника, він ніколи не любив Грегора Ланке. Питання полягало в тому, чого цей чоловік так боявся, що так швидко змирився з тим, що Рат може зруйнувати його поліцейську кар’єру. А якби з’ясувалося, що Ланке-молодший спав з повіями, які фактично значилися інформаторками відділу «Е», то його кар’єра опинилася б у такій халепі, що навіть дядько Вернер не зміг би йому допомогти.

Рат вийшов на вулицю й попростував до своєї машини.

І тут він побачив чоловіка, який виходив з магазину із сумкою в руках, і зупинився.

— Вітаю, колего, — гукнув він через дорогу, — ви вже збираєтеся за покупками на вихідних?

Себастьян Торнов зробив великі очі.

— Що ви тут робите? — запитав кандидат в інспектори.

— Я саме збирався вас про це запитати.

— Мене? — Торнов знизав плечима й кивнув у бік магазину. — Я завжди тут роблю покупки. Я живу прямо за рогом. На Лойтенерштрасе.

— Який збіг.

— А ви?

— Навідав свого колишнього колегу. Помічника інспектора Ланке.

— Ланке! Я не знав, що ви працювали у відділі моралі.

— Ви знайомі з Ланке?

Торнов засміявся.

— У нас густозаселений квартал. Хочеш чи ні, але зустрічаєшся з сусідами. Навіть під час походу в магазин, — він показав Рату свою господарську сумку, в якій дзвеніло кілька пивних пляшок. — Як щодо цього? Вип’єте зі мною пива? Відсвяткуємо вихідні?

Рат хотів автоматично відмовитися, але потім ця думка йому здалася не такою й поганою.