— Чому б і ні? — сказав він.

Торнов жив не так комфортабельно, як Ланке. Квартира була вмебльована хазяйкою і розташовувалася під дахом. Рату вона нагадала його першу берлінську квартиру на Нюрнбергер­штрасе. У Торнова було трохи зручніше; принаймні він мав дві кімнати: одна — для сну, одна — для життя та роботи, навіть якщо в обох кімнатах і були похилі стелі. Невеликий обід­ній стіл з чотирма стільцями, крісло і невеликий диван. На столі біля вікна стояли друкарська машинка, телефон і кілька фотографій у рамках. Погляд Рата впав на акваріум біля дивана.

— О, у вас є рибка, — сказав він, щиро здивований цим відкриттям. Акваріум не дуже відповідав тому уявленню про Торнова, яке він вже мав.

— Людині потрібне якесь хобі, — Торнов посміхнувся. — Водити в гості жінок пані Голлербах суворо забо­роняє.

— Звучить знайомо, — сказав Рат. — Тому я й знайшов собі іншу квартиру. Трохи дорожчу, в задній частині будівлі і не в Шарлоттенбурзі, проте там я сам собі господар. Пані Леннарц приходить тільки прибирати, і я міг би запросити в квартиру сотню жінок, і ніхто б не заперечував.

— Окрім відділу «Е», напевно, — зауважив Торнов.

Він дістав із сумки дві пляшки пива і поставив їх на стіл, решту покупок склав у шафу. Чоловіки відкрили пиво і чокнулися.

— Дякую за запрошення, — сказав Рат. — Це нагадало мені, що я досі не дотримав своєї обіцянки пригостити вас пивом.

— Що ж, все ще попереду, — посміхнувся Торнов. — Можливо, я побачу той легендарний «Мокрий трикутник», про який говорив Райнгольд.

— Він вам про це розповідав? — запитав Рат. «Трикутник» на площі Вассерторплац був, так би мовити, улюбленою кнайпою Рата. Тут він закінчував свої довгі робочі дні з Ґрефом. — Насправді я збирався почекати, поки куплю вам обіцяне пиво, — сказав він, — але тепер, раз ви мене випередили...— Він простягнув свою руку. — Настав час називати один одного по імені, як це роблять колеги. Мене звати Гереон.

Торнов потиснув його руку:

— Себастьян.

Пляшки задзвеніли, коли чоловіки знову чокнулися. Рат показав на горищне вікно, крізь яке над дахами кварталу Седан можна було побачити величний Шенеберзький газгольдер{103}.

— У тебе тут гарний краєвид, — сказав він.

Торнов кивнув:

— Скажу тобі ще дещо, час від часу я роблю дещо протизаконне. Насправді досить часто. Майже щотижня.

— Дай вгадаю: ти серійний вбивця! — засміявся Рат. Торнов ледь усміхнувся, ніби не зрозумів цей жарт.

— Ні, — сказав він, показуючи у вікно. — Газгольдер. Звідти відкривається найкращий вид на Берлін.

Рат поставив пляшку пива, з якої щойно збирався випити.