Рат не впізнавав сам себе, проте зараз чомусь не міг змусити себе заговорити з Йозефом Флегенгаймером. Чи сказати його батькові, що він бачив, як його син ходив до католицької церкви. Він не розумів, чи це через хустки, які носили батько й син, чи тому що він знав, що зараз вони святкують найважливіший день своєї релігії, але у повітрі відчувалося щось таке, щось релігійне, майже інтимно релігійне, і він не хотів цьому заважати, не міг йому завадити. Можливо, десь у глибині душі він все ж був католиком, тому поважав людей, які робили те, на що він був неспроможний, хоча насправді цього прагнув: вони щиро вірили в Бога.
Він дочекався, поки ці двоє зникли у своєму домі, а потім пішов по Берхтесгаденерштрасе до своєї машини. Було вже пізно, а йому ще треба було повернутися в «замок», щоб забрати свій «Б’юїк».
99
В суботу традиційно подавали шніцель. Товстун Червінські поклав собі на тарілку особливо велику порцію разом із додатковим картопляним салатом; працівники роздачі в їдальні давно знали апетит цього помічника інспектора. Рат та Геннінг були більш скромними і задовольнялися меншими порціями. Пліш та Плум були в гарному настрої. Настали вихідні. Дожити до них щотижня з якомога меншою кількістю нещасних випадків було для Червінські мірилом усіх речей. І він знову цього досяг. Ці двоє нічого не запідозрили, коли Рат їх допитував. Вони вже стільки разів працювали з ним, що для комісара було цілком нормально запитувати в них про їхні поточні розслідування, навіть якщо Бьом забрав їх до себе.
Ці двоє досі не знайшли місця злочину в Остгафені, хоча ця територія була включена до їхнього списку разом з іншими важкодоступними прибережними регіонами. Про час смерті вони нічого не змогли сказати. Іншими словами: вони все ще не мали ніякої корисної інформації, принаймні її було менше, ніж у Рата, але він не міг поділитися своїми знаннями зі своїми колегами. За відсутності будь-яких інших доказів Пліш та Плум припустили, спираючись виключно на репутацію Г’юго, що його смерть повинна бути розплатою в кримінальному середовищі. А що їм ще було робити? Інших зачіпок у них не було. І смерть Щура Руді дуже добре вписувалася в цю картину. Хоча вони й не могли сказати точно, який саме труп був першим, а який — помстою за нього, адже визначення часу смерті було надто неточним.
— Що дивно, — сказав Геннінг, — так це те, що злочинець в обох випадках діяв за однаковою схемою: одна куля в голову, друга — у груди. І ще дивніше, що обидва чоловіки, згідно з балістичними звітами, були вбиті з одного пістолета. З того самого, з якого вистрілили в ногу мертвому члену СА.