– Що це означає?

– А от шо: помолися за мене, шоб моя відірвана нога знов відросла!

Почувши це, присутні колгоспники щиро засміялися – бо раптом зрозуміли, куди хилить жартівник. Хтось хотів навіть сказати Надійці, що лише вчора Тиміш Деньга мав обидві ноги. Проте згадавши про присутність у клубі всього місцевого начальства, все ж не насмілився розкрити таємницю.

– Я не молитимусь за це, – раптом мовила Надійка рішучим тоном. І всі, хто й досі стримано хихикав або співчутливо зітхав, раптом замовкли.

– Чого-чого?! – здивувався жартівник. – То шо ж це таке виходить: ти відказуєш мені, бойовому ветерану війни та орденоносцю… Ай-я-яй, до чого ж негарно! А між іншим, научний лектор казав, шо сектанти всі добренькі.

– Так, усі ми добрі. І Бог добрий також.

– То чому б тоді не іздєлать мені добро, відростивши ногу?

Присутні знов не втрималися від смішків, і Надія впевнено відповіла:

– Бо все це несерйозно. Ви жартуєте.

– Жартуємо?! Овва! Звідки ти це взяла, інтересно взнати…

– Бо смієтеся.

– Отакої… Я так гляджу, ти не дюже довірлива, тоді як той научний лектор утверждав, шо всі сектанти такі дурні-дурні, бо дюже довіряються… Особливо одвентиски. Але так, шось ти не схожа на сектантку!..

– Чому?

– Бо вумнічаєш. Несерйо-о-озно-о-о… Смієте-е-еся-а-а… Ну ладно, якшо ти вже така вумна, як вроді й не одвентиска зовсім, тоді диви, як не бог твій Сусхристос, а диявол зцілення проводить!

І не встигла Надійка, котра вмить несказанно перелякалася, хоч би щось заперечити, як зі свого місця на ослоні зірвався товариш парторг, підбіг до Тиміша Деньги, виструнчився довкола нього з витягнутими вгору руками і жахливим замогильним голосом завив:

– Заклана-а-аю тебе-е-е імене-е-ем ді-і-ідька-а-а ли-и-исо-го-о-о: вста-а-ань на оби-и-идві-і-і ноги-и-и і ходи-и-и, ходи-и-и, ходи-и-и!..

Коли ж «заклинання» було прочитане, жартівник раптом сіпнувся, театральним жестом кинув на підлогу милиці, які стояли ліворуч від нього обпертими об ослін, і… скинув грубі «штані», які насправді виявилися зшитими разом мішками! А під ними були вдягнені нормальні штані. А найголовніше – ліву ногу Тиміш зігнув у коліні так, що п’ята опинилася під самісінькою сідницею, і міцно зв’язав стегно та гомілку мотузкою. Не дивно, що ззовні нога здавалася наполовину ампутованою…

– Ну шо ж, будемо щитати, шо молитва до дідька лисого подіяла, і моя нога дивним чином відросла, – констатував Тиміш, розв’язуючи мотузку під гучний сміх присутніх колгоспників. – Однак скажи, чому ти все ж таки не помолилася своєму Сусхристосу за мою ногу? Бо виходить, ти не така вже й дурна, якшо запідозрила жарт. Але чому тоді дала затягнути себе в секту твою одвентичну?..