– Дарма ви так.

– Шо-о-о?!

– Дарма ви над Ісусом Христом вирішили посміятися, дарма затіяли оце ваше «зцілення», – голос підсудної зробився несподівано жорстким. – Такого робити не можна, Бога ображати не можна ні словом, ані ділами. І Святу Трійцю ображати не можна, бо Бог помститься…

– Та заткнися ти! – зневажливо мовив жартівник. І підвівся з ослона, аби продемонструвати, що ліва його нога абсолютно здорова, хоч і не взута…

Однак через довге перебування ноги в складеному навпіл стані, та ще й туго зв’язаною мотузкою, її м’язи надто сильно затерпли. Отож коли Тиміш спробував спертися на неї, ліва нога підломилася в коліні, й він як стояв, так на повен зріст і гепнувся на підлогу, жахливо зойкнувши при цьому.

– Гаразд, годі вже баламутити, – мовив парторг до жартівника. – Вставай і не верещи, бо нам товариський суд завершувати треба.

Проте замість того, щоб підвестися, Тиміш заверещав огидним тоненьким голосочком, немов різане порося:

– Рука-а-а… а-а-а!.. у-у-у!..

– Що-що ти там верзеш?

– Рука-а-а!.. – продовжував верещати він: – Вона-а-а ме-ні-і-і руку-у-у зла-а-ама-а-а-ла-а-а!!! Ру-у-у-ку-у-у!.. Вона-а-а!.. Ві-і-ідьма-а-а-а!..

Справді, кисть його лівої руки була якось неприродно вивернута набік і безвільно мотилялася при кожному русі жартівника.

– Я ж казала, що ви це дарма затіяли… – почала Надія, однак усе місцеве начальство зацикало на неї настільки дружно, що дівчина розсудливо замовкла. На тому і завершився епохальний товариський суд у Хомутці.

Будівля ЦК КПУ, Київ, 20 жовтня 1963 року

Будівля ЦК КПУ, Київ, 20 жовтня 1963 року

Чому?!

Чому так вийшло, що все життя він намагався допомагати людям, усі сили віддавав на боротьбу за побудову справедливого в усіх відношеннях комуністичного суспільства – а закінчує життя настільки паскудно?!

Закінчує життя…

Саме так! Адже в ЦК КПУ йому вже не натякнули, а повідомили майже відкритим текстом:

– Але ж ти розумієш, Олексію Йосиповичу, що, окрім рядових «стрілочників», за події, що сталися позаторік 13 березня на Куренівці, має відповісти хтось із середньої ланки партійно-господарських керівників нашої республіки! Ну справді, не можна ж на Миколу Вікторовича140 кивати… Тим паче з посади Першого секретаря ЦК КПУ він успішно пішов до Москви на підвищення і тепер став секретарем ЦК КПРС. Отож в його бік тепер навіть дивитися не варто… Також не можна вказувати на інших московських товаришів, які обстоювали цей проект. А тоді хто інший краще претендуватиме на цю роль, як не ти? На кого можна в разі чого вказати пальцем, як не на голову Київського міськвиконкому?.. А вказати є за що – про це вже органи держбезпеки подбали. Є на тебе добірний компромат, який збирали майже два десятиліття. Повір, я тобі правду кажу, не брешу…