Тимур Литовченко, Олена Литовченко Книга Розчарування. 1977–1990

Тимур Литовченко, Олена Литовченко

Книга Розчарування. 1977–1990

© Т. і О. Литовченки, 2020

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

Передмова

Передмова

Острівець Відпочинку у Світі Прави[1]. Поза простором і часом

Острівець Відпочинку у Світі Прави[1]. Поза простором і часом

– Скажи, Божидаре, чим тобі мій Вирій не до вподоби?

– Та-а-а… власне, все мені до вподоби.

– Тоді навіщо все оце? Навіщо це тобі й таким, як ти?..

– Бо красиво. Краса ж яка, Боже мій, ти тільки поглянь!..

Вкриту шовковистою смарагдовою травичкою галявину зусібіч оточував ясеневий гай, що на перший погляд здавався трохи сумовитим… проте лише на перший погляд. Адже варто було прислухатися до щебетання пташок, різноколірне пір’ячко яких час від часу проглядалося у розкішних древесних кронах, вдивитися у бездонну блакить неба, вдихнути на повні груди медвяне повітря, просякнуте золотавим сонячним промінням, – і тебе переповнювала надзвичайна легкість. А разом з легкістю приходила радість. Не бурхлива, а стримано-спокійна радість умиротворення…

Разом з тим зовсім іншого вигляду набував і будинок, до тих пір прихований за стіною дерев. Сніжно-білі стіни з витягнутими вертикально вікнами, кожне з яких було трохи втоплене у невелику, закруглено-овальну вгорі нішу між парою вигадливих набірних колонок, справляли враження надзвичайної довершеності, а завдяки віддзеркаленню у віконних шибках небесної блакиті здавалося, що всередині будівлі ховається те саме небо, що й там, у бездонній височині.

Якщо обернутися однією з тих пташок, які безтурботно щебетали в ясенових кронах, і злетіти високо-високо над гаєм, то можна було побачити, що такі ж самі сніжно-білі споруди вкривають увесь Світ Прави, розмаїто-зелений внизу, бездонно-блакитний вгорі, прозоро-золотавий посередині. Будівлі різнилися одна від одної хіба що розмірами й деталями: наявністю чи відсутністю пілястрів на стінах, картушів із барельєфами над вікнами, порталами довкола дверей, підклітами замість фундаментів, іноді галереями, балюстрадами чи важкими контрфорсами. Але всі подібні дрібнички залежали від характеру творця та господаря кожної споруди, натомість колористика скрізь і всюди була однаковою: чисто-біле серед зеленого рослинного розмаїття, занурене у золотаве повітря під блакитним небесним куполом. Скрізь і всюди.

– То навіщо?.. Ти так і не відповів, Божидаре.

– Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?[2]