– То для кого ж ви підготували ці оселі? Невже тільки для себе… Щось не схоже на дітей моїх. Це ви із Сукхаваті запозичити вирішили?

– У буддистів добре, годі й казати. Але якесь воно все… важкувате, чи що?! Золото і срібло, корали й коштовні камені… На це можна подивитися один-єдиний раз заради цікавості, але жити серед усіх цих пишнот!.. Це не для нас, Боже мій. Ти мусиш розуміти, що нам миліше, бо ми – діти Твої!..

– Так-так, Божидаре, я розумію. Вам миліші прості сніжно-білі споруди, занурені в зелень гаїв, й цілюще прозоре, ледь-ледь золотаве повітря під блакитним склепінням неба. І те, що всередині кожної споруди…

Бог замислено схилив голову до правого плеча, примружив праве око й оцінюючим поглядом проникнув у затишно-прохолодну середину будівлі, в нескінченне переплетіння квадратних, прямокутних, овальних кімнат і залів, заставлених зручними м’якими меблями, що аж вабили присісти або прилягти, щоб відпочивати… відпочивати й набиратися сил.

– Але ж не тільки для себе підготували ми цей скромний прихисток…

– Скро-о-омний! – посміхнувся Бог у пишні пшеничні вуса. – Розраховуєте, що й новоприбулі також захочуть усамітнитися тут, у Світі Прави, а не у Вирії з рештою моїх дітей?

– Тим, хто все життя провів у містах, містечках і селищах, занадто незатишно перебувати там, під покровом Світового Дерева. Отож ми й подбали про більш звичні для їхніх очей споруди.

– Ох, Божидаре, Божидаре! Здається, що намудрували ви з цим.

– Чому?

– Бо у карколомних анфіладах кімнат можна заблукати.

– Як і серед гілок Світового Дерева. Втім, якщо вже на те пішло…

Негайно кімнати всередині будинку почали вкладатися одна в одну, немов добре підігнані коліна підзорної труби, аж доки кількість приміщень не скоротилася до півдюжини.

– Як бачиш, при бажанні можна і спростити, якщо неохота блукати.

– Чия душа звикла ширяти піднебесним простором…

– Той завжди може обернутися пташкою і гайнути у найближчий гайок.

– У Моєму Вирії простору більше, отож пташкам там краще та веселіше!

– Наш Світ Прави для втомлених тяжким життям і боротьбою. Хто схоче залікувати душевні рани, відпочити й набратися сил на зручних ліжках у прохолодних затишних кімнатах – їм саме до нас! А вже з часом вони перейдуть у Твій Вирій, де приєднаються до решти душ. Але до тих пір…

– Ну, зрозуміло вже, все Мені зрозуміло.

Бог стримано зітхнув, пригладив сріблясто-білу бороду й запитав про останнє, що Його цікавило:

– А чи не зарано ви почали готувати цей свій Острівець Відпочинку?