– Ну-у-у… чому ж це раптом зарано!.. Нам так здається, що все, навпаки, відбувається дуже вчасно.

– Попереду іще кількадесят років.

– А скільки конкретно? – негайно поцікавився Божидар.

– А от не скажу, – раптом розсміявся Бог. – Окрім Мене, знати про це не дано нікому.

– Навіть тим, хто не в земному світі перебуває, а тут, у світі Прави?

– І навіть ті, хто перебувають у Вирії, також не знають цього.

– Тоді не зарано, – впевнено кивнув Божидар. – Краще підготувати все заздалегідь, перш ніж скалічені бідою душі підуть до нас юрбами, а не облаштовувати все нашвидкуруч. Тим паче, наскільки ми зрозуміли, до того як розпочнеться справжня боротьба за волю, народ наш спіткає величезна біда. Чи вірно ми зрозуміли Твоє попередження?

– Не тільки народ мій улюблений, але й увесь світ разом з ним спіткає біда ця, – кивнув Бог. – Що ж, земний час промине швидко. Тут, у Світі Прави, й оком моргнути не встигнете. А тому…

Замислено пригладивши сріблясто-сиву бороду, Бог тільки рукою махнув:

– Гаразд! Багато осель у світах Моїх, нехай же постане іще одна у Світі Прави! Гаразд, облаштовуйте цей прихисток для душ зранених і стомлених життям за вашими власними звичаями, а не за прадавніми. Нехай же цей Острівець Відпочинку стане шпиталем для зранених душ, як сказали б там, на землі… Ти згоден з Моєю думкою, Божидаре?

– Авжеж згоден! – весело відгукнувся той.

– Ну що ж, тоді нехай буде так, – знову кивнув Бог.

1977. Піонерське чтиво

1977. Піонерське чтиво

Ростов-на-Дону, 22 лютого 1977 року

Ростов-на-Дону, 22 лютого 1977 року

За вікном не припиняв падати сніг, вкриваючи землю білою пухнастою ковдрою. У невеличкому ростовському готелі було велелюдно. Через негоду вже третій день поспіль скасовувалися всі вильоти, тому цілих чотири екіпажі з надією чекали повідомлення керівництва аеропорту про готовність злітної смуги. Тоді нарешті вони залишать цю кляту діру, де в їдальні не пропонують ніяких страв, окрім яєць і макаронів, а в невеликий магазинчик, розташований неподалік готелю, завозять виключно горілку, макаронні вироби та хліб.

Щоправда, кожному члену екіпажу видавався сухий пайок: консервований томатний або яблучно-виноградний сік, рибний чи м’ясний паштет, брикет каші, кругла булочка, мініатюрний 6-грамовий пекетик вершкового масла, сіль, цукор, перець і гірчиця, печиво і маленький пакетик розчинної кави… Але за три дні безвилазного стирчання у готелі неборакам набрид навіть сухпай! Тому ще до обіду люди кучкувалися групами, купували в складчину пляшку горілки і заливали горе, лаючи погоду, самих себе і керівництво за те, що довелося стирчати так довго у цій провінції.