Значно більше дзвінких монет було в порту й нижніх кварталах, тож більшість злодійських гільдій, як і сама Ліга Капелюха, концентрували свою діяльність там.

Резиденція баронеси Левендер вирізнялася стінами з блідо-рожевого мармуру та садом, повним рожевих квітів. Альтсін навіть не намагався зрозуміти, яких саме. Увійшов вузькою, викладеною білим камінням, стежкою й попрямував прямо до дверей. Ніхто його не затримував. Здавалося, що садівник, який порався між квітами, та охоронець, який промайнув десь збоку, мовчки вирішили, що якщо вже хтось заходить як до себе, то має на це право. Злодій підійшов до дверей і підняв руку, аби постукати.

— Пані чекає, прошу вас увійти.

Він на мить завмер, але служниця, вбрана в сукню із монограмою баронеси, саме присідала перед ним у поклоні. Він ковтнув приготовлену брехню й усміхнувся дівчині.

— І в якому вона настрої?

Та не змінила виразу обличчя, не відповіла розуміючою посмішкою й не почала промовисто підморгувати. Суворий професіоналізм покоївки, яка походить з родини, що служить тут кілька поколінь.

— Прошу за мною.

Провела його коротким холом. Альтсін крадькома розглядався. Білість, рожевість, пастельна синява та всього лиш одне дзеркало. Жодної позолоти, важких свічників або кришталевих канделябрів. Останнім часом з Імперії до них дісталася мода на мінімалізм і тактовність. Треба було хвалися багатством, але так, щоб лише втаємничені могли це зрозуміти. Тож дзеркало на стіні висіло самотою в простій рамі, але ж розміром із малий гобелен. Чотири стопи заввишки, десять завдовжки — кришталева площина без найменшого дефекту. Мало коштувати як річний дохід із великої галери.

На мить він затримався біля дзеркала, перевіряючи свій маскарадний костюм. Шовкова блакитна сорочка, атласова камізелька, гаптована срібною та золотою ниткою, пояс, всіяний сріблом і цирконами. Він вклав у ці шати чимало грошви, звертаючи увагу на кожну подробицю. Разом із тим, на комірці та манжетах не було вишитих монограм. Це також був новий стиль: шляхтич, який не носив монограми, заявляв, що він є мечем для найму, який шукає протектора і пропонує свою лояльність тому, хто краще заплатить. Схоже, це ніяк не суперечило голосним гаслам про честь і гонор.

Служниця терпляче чекала, аж поки він скінчить оглядати себе, після чого мовчки, шелестячи сукнею, провела його в скромно обставлену кімнату. Голі стіни, невелике бюро з одним кріслом, мала шафка, завалена паперами, двері до сусіднього приміщення й одне вікно, що виходило на сад. Все, разом із меблями, було в білому й рожевому кольорах. Альтсін недостатньо розумівся в сучасній моді, щоб знати, наскільки ця колористика є звичною для всіх будинків аристократів. Чи, може, це були тільки персональні вподобання баронеси. Начебто люди, які люблять світлі кольори, мають бути радісними й щасливими.