Він скривився.

— Я мав образитися через ту «каналію», пані? Мав червоніти, затинатися й перепрошувати? А може, я повинен вийти з твого дому, грюкнувши дверима? Я надто багато часу провів у Понкее-Лаа…

Вона обірвала його порухом долоні.

— Тепер я чую. Навіть акцент у тебе не такий. Не з Високого Міста, — вона раптом примружила очі, притиснула руки до грудей. — Кажуть, що граф наймає вбивць з Ліги Капелюха, вбивць, які…

Вона раптом зблідла, похитнулася та сперлася на бюро. Він мимоволі зробив крок уперед, простягаючи руку, але її удавана втрата свідомості перетворилася на атаку. Блиснув вихоплений з-за пазухи кинджал, Альтсін ледве зумів ухилитися, а вона міцно копнула його, схибивши на волосину, і миттю, одним рухом, вдарила розчепіреною долонею в очі.

Він перехопив її в останню мить, смикнув з усіх сил, вибиваючи з ритму, підтяв ноги. Баронеса мала впасти, але просто відштовхнулася від бюро й горизонтально тяла кинджалом, тримаючи зброю зворотнім хватом. Він ухилився, а вона перекинула зброю в іншу руку та завдала уколу, який засоромив би більшість портових зарізяк.

Він відстрибнув, потягнувшись до піхов на передпліччі по свій кинджал. Зазирнув у її очі й знову почув у голові тихий голосок. Обережно. Не знав, що його більше непокоїть: вправність, із якою вона тримала зброю, чи холодний спокій в її погляді. Вона не боялася. Знала, як користуватися кинджалом, а до того ж, схоже, оцінила його вміння як надто слабкі, щоб він міг по-справжньому їй загрожувати. Якби було інакше — вже давно кричала б на повне горло про допомогу. Він відступив ще на два кроки, підкотив широкий рукав і заховав зброю.

— Він ніколи не казав, що ти вправно володієш ножем, Сонечко, — сказав спокійно.

Вона закліпала, спіймана зненацька і, здавалося, вперше почувалася виразно розгубленою.

— Що ти сказав?

— Вибач, пані, якщо це надто особисте прізвисько, — цього разу він вклонився дещо нижче, ніж попереднього. — Приятель дав мені його через свою неуважність. Я не думав, що доведеться це відкрити.

Крижаний контроль зник з її очей. Вона ще не довіряла йому, але, схоже, вирішила довідатися більше, перш ніж вирішить, що з ним робити.

— Я думала, що Черв’ячок мав коротшого язика… — споглядала за його реакцією.

— А я думав, що ти звеш його Блошичкою. Хоча, клянуся всіма богами, не знаю, чому саме так.

Вона поволі опустила руку з кинджалом.

— Хто ти?

— Я знав Санвеса. Багато років. Я бачив, як він помирав.

Вона сховала кинджал за корсет, усілася за бюро.

— Залишайся там, де стоїш, — сказала. — Якщо зробиш крок — я викличу стражників.