Він задумався.

— Зорстін досі мешкає в Д’Артвеені?

— Так. Але на твоєму місці я не ходив би туди просто зараз.

— Ти мені забороняєш? З якого часу ти керуєш тамтешніми чарівниками?

— Не я, — Цетрон похитав головою. — Ти знову не слухаєш. Я казав, що граф оголосив опір злочинам і порушенням. А згідно з деякими думками, особливо з думками жерців, немає злочину більшого, ніж неаспектовані чари. Це вже не звичайна храмова балаканина. Поки що Рада не має ані сміливості, ані засобів, щоб вдарити по гільдіям, які не підкоряються старим меекханським законам, але вона стає дедалі сміливішою. А Д’Артвеена завжди славилася своїми чарівниками й тим, де саме вони мали ті заборони. Тож, оскільки наш вельмишановний граф поки не ризикує почати магічні битви посеред міста, вирішив взяти їх голодом. Його люди встали по всіх вуличках навколо дільниці й чатують. Не роблять нічого, тільки стежать за кожним, хто туди входить, фіксуючи: навіщо, з якою метою, як довго тут перебуватиме і таке інше. Здебільшого цього вистачає. Місто відчуває, що щось висить у повітрі, тож всі почали оминати ту дільницю. Вже третя частина її мешканців виїхала з Понкее-Лаа, а ті, що залишилися, впадають у все більший відчай. Немає клієнтів, немає грошей. Утім якщо ти впевнений, що ніхто з людей графа тебе не впізнає, то ризикуй. Але…

— Але?

— Ти сам по собі. Так. Ти сам по собі. Ти не моя людина. Якщо потрапиш до підвалів — то розраховуй лише на себе.

— Розумію. Навіщо ти витрачаєш на мене свій час?

— З двох причин. По-перше, я хотів переконатися, хто саме повернувся до міста, чому саме зараз і чому граф колись випустив тебе з рук, хоча повинен був убити. А по-друге, через старий борг, — погляд Товстого набув рішучості. — Я тоді заборонив тобі гратися в помсту. Ти не послухався. Виявився нахабним, зверхнім мерзотником, який не знає, коли треба зупинитися. Ти грався в інтри-ги, наче і справді був рівноправним гравцем шляхті з Високого Міста.

Альтсін розтулив комір, показавши синій шрам.

— Це була моя гра, і я заплатив за це.

— Не лише ти. Граф раніше передав мені відомість, щоби я не втручався. Коли ж, незважаючи на все, я не зумів простежити за тобою, він прислав іншу людину, мотивуючи це тим, що добрий ватажок завжди несе відповідальність за вчинки своїх людей.

— Дійсно страшне. І що, ти так цього злякався?

Цетрон посміхнувся, і мур за спиною Альтсіна перетворився на крижану брилу.

— Він наказав убити Керлана. Прислав мені його голову.

Це було так, наче крижана брила тріснула й звалилася йому на голову. Він відчув…