Лють. «Не брати полонених!», — гарчить він і стискає Волю, а його люди занурюються в кривавий амок. Сотня мечів, сокир і списів здіймаються й падають, здіймаються й падають. І в цьому немає нічого від шляхетного військового танцю, де воїн постає проти воїна. Лише звичайна різанина.

А коли останній ворог падає мертвий, коли мечі, сокири й списи припиняють здійматися, він дивиться на котловину, де чужинці знайшли собі сховок, і посміхається гримасою шаленця. Ще дві тисячі. Він ніколи не зрозуміє, чому їх залишають тут, занурених в летаргію, виплітаючи дивний саван із Сили. Це вже третє гніздо, яке він знайшов за останній місяць. Його ніколи не охороняють воїни, тож достатньо сотні людей, щоби за той час, за який можна пробігти милю, земля була очищеною.

Проте його воїни похитуються, наче їх дісталася якась хвороба, блюють, а дехто навіть і плаче.

І він мусить все сильніше стискати Волю на їхніх серцях, щоб розпочати танець мечів.

Наступного разу доведеться взяти з собою інший загін.

А ці в найближчій битві підуть у першу шеренгу. Кан'на підтримала сестру, насмілилася його атакувати.

Сука повинна відчути, що вона не безсмерт…

…смак заліза в роті, краплі поту на чолі, тремтіння пальців. Він сплів руки на грудях, щоби приховати цей дрож.

— Нічого не скажеш, Альте? Ти зблід, спітнів і замовк. Треба так розуміти, що тебе пройняло?　

Злодій ковтнув слину. Йому здавалося, що крізь його горлянку стікають залишки якогось алхімічного експерименту. Те, що він побачив мить тому, не мало жодного значення.