При роботі американського агрегату устя шахти нагадувало гейзер у момент виверження, а коли на зміну американській Сергій вмикав свою установку, воно перетворювалося на невеликий вулкан. Природно, що обидві установки керувалися дистанційно. Вони забезпечували проходку зі швидкістю до десяти метрів на добу і мали кожна свої переваги й недоліки. Швидкість проходки в американської установки була трохи меншою, але під час її роботи можна було стежити за складом мінеральних уламків, включених у лід. Вони виносилися на поверхню у струмені пари майже незміненими. При роботі радянської установки швидкість проходки зростала, але мінеральні частинки повністю знищувалися.

Незважаючи на те, що при увімкненні обидві установки працювали уривчасто, короткі енергетичні імпульси чергувалися з охолоджувальними продувками ствола, — теплова дія на крижані стіни шахти була значною. Ствол поступово розширювався, а в гирловій частині незабаром перетворився на вирву, звернену розтрубом до поверхні. Ця обставина ускладнювала підйоми і спуски устаткування й людей. А людям доводилося спускатися в шахту щодня для документування пройдених відтинків ствола, взяття проб льоду і мінеральних включень, профілактичного огляду енергетичних установок, кабелів, канатів. Вахти зазвичай працювали у дві зміни: одна здійснювала проходку, друга, після чотиригодинної перерви, сходила вниз для документування й огляду устаткування.

Черга Кирила вперше підійшла, коли забій шахти знаходився на глибині вісімдесяти метрів від поверхні. Вахту разом з Кирилом ніс Сергій, що підміняв одного з марсівників, зайнятого терміновим ремонтом геофізичних приладів на головній Базі. З американського боку учасниками цієї вахти виявилися доктор Фред Леслі й темношкірий Гіббі.

Вони зустрілися біля устя шахти, де американці, що прилетіли годиною раніше, чекали своїх співвітчизників.

— Ми вже прийняли вахту, — оголосив Кирило, привітавшись із американцями, — наші зараз відлітають.

— Ми ще ні, — труснув головою Леслі, — наші там, унизу.

Він указав на отвір шахти. Його димчасті окуляри дзеркально блищали під прозорим яйцеподібним шоломом.

— Спустилися знову? — здивовано запитав Кирило.

— Гадки не маю. Ми їх ще не бачили.

Невеликий літак з червоними зірками на блакитному корпусі злетів з-за розташованих неподалік півсферичних споруд табору. Зробивши коло над шахтою, він прощально гойднув крилами і взяв курс на схід. Кирило помахав рукою йому услід.

— Нашим теж слід поквапитися, — відзначив Фред, — по дорозі сюди ми перетнули зону урагану. Вона явно розширювалася.