— Гадаєте, дійде й до нас? — стривожено запитав Сергій.

— Ні, але може накрити нашу станцію. Вітер дув на південний захід.

— Ми тут під захистом плато. — Кирило вказав на північ. — Сильні урагани, ймовірно, оминають це місце. Не випадково тут зовсім мало піску й щебеню. Лід залягає близько від поверхні.

Всі поглянули на протилежний край лійкоподібного устя шахти, де під триметровим шаром цеглисто-червоного щебеню лід блакитнів та іскрився в неяскравих променях уранішнього сонця.

— Наш геофізичний прогноз виявився точним, — усміхнувся Фред Леслі. — Три метри наносів, відтак лід… Наразі все о’кей!

— Треба було все-таки пробурити контрольну свердловину, — пробурмотів Сергій, — затим починати шахту.

— Все буде о’кей, колего, — знову посміхнувся Леслі, поплескавши Сергія по блакитному наплічнику скафандра. — Ось побачите — двісті двадцять — двісті тридцять метрів льоду, під ним скельна основа — стародавній рельєф Марса. Шахта — це відразу маса інформації. По стародавньому рельєфу від неї можна повести бічні розтини. Можемо зустріти малозмінені породи.

— Йому потрібна не просто скельна основа. — Сергій повернув голову в прозорому шоломі й поглянув на Кирила.

— Я знаю, авжеж, я знаю, — сказав Леслі, — колега Кирило хотів би відразу знайти свою працивілізацію. Цього не можу обіцяти. — Він розсміявся. — Боюся, однієї шахти виявиться замало.

— Безумовно, замало, — погодився Кирило, — але однією ми не обмежимося. Крім того, тут ми можемо зустріти дно моря — стародавній марсіанський шельф.

Притримуючись за один з канатів, що сягали на глибину, знизу поволі піднімалися дві постаті в зірково-смугастих скафандрах.

— Ці піші прогулянки вниз і вгору — сумнівне задоволення, — заявив Морстон, вибираючись на поверхню, — навіть при тутешній силі тяжіння. А ще не те буде, коли шахта поглибиться. Треба щось придумати, Фреде! Займіться у вільний від вахти час. Я радий, що цього разу все закінчилося. Ми з ним утомилися. — Він обернувся до свого напарника, шолом якого вигулькнув із шахти.

Кирило простягнув руку, щоб допомогти американцеві вийти на поверхню, й упізнав Джері Гібсона.

— Ви? — вигукнув Кирило. — Тут? Значить, усе гаразд? Видужали?

— Майже, — силувано посміхнувся Джері, — в усякому разі мені значно краще. Дякую вам.

— Атож, у нас уже немає хворих, — процідив Морстон. — З фантомною лихоманкою покінчено.

— А що там унизу? — запитав Сергій. — Є щось нове?

Морстон роздратовано смикнув головою:

— Ні… Лід, як і вчора і тиждень тому. Такий самий, як тут, нагорі.

— Майже без мінеральних включень, — додав із зітханням Джері Гібсон. — Я зараз узяв проби в забої. Вони тут. — Він поплескав по зовнішньому футляру на своєму скафандрі. — У вахтовому журналі все записано…