Якщо до відльоту нової зоряної не вдасться розшифрувати писемність тут, на Землі, вона шукатиме розгадку таємничих знаків на планетах інших сонць.

* * *

Минуло п’ять років. Стародавні знаки продовжували мовчати.

Коли Леона сказала батькові, що хоче взяти участь у зоряній експедиції, академік Таджибаєв здивовано підняв брови:

— Конкурс буде серйозний, дочко. І ти, звісно, розумієш, що я не стану…

— Я все знаю, батьку, — поспішно перебила вона. — Я піду на конкурс, як і всі. Але я боротимуся за своє право летіти.

— Це набагато складніше, ніж ти гадаєш… Зачекай декілька років, закінчи роботу над писемністю атлантів. Навіть негативне вирішення проблеми дозволить тобі захистити першу докторську дисертацію. Тоді…

Леона затулила йому рота долонею.

— Я хочу летіти з цією експедицією. Саме з цією! Крім того, я нещодавно захистила першу докторську, якраз із негативним вирішенням проблеми. Ти був дуже зайнятий у ті дні, а потім… забула сказати… І, між іншим, тепер багато хто у вас в академії схиляється до того, що писемність атлантів створювалася не на Землі…

Таджибаєв відкинувся в кріслі. Збентежено потер лисину. Справді, він надто поринув у роботу. Після смерті Кранца очолив інститут. Весь час строго розподілено між роботою в Алма-Аті, ракетодромом, на якому монтуються зорельоти нової експедиції, і нагірною радіообсерваторією. Він згадував про дочку лише тоді, коли бачив її або розмовляв із її зображенням на екрані.

— Даруй, Леоно. Я справді надто мало думаю про тебе. Що вдієш, головне — робота… Вітаю з докторатом, дочко. Але звідки у тебе з’явилася ця думка? Невже не шкода розлучитися з Землею, з твоєю роботою, друзями?..

Він хотів сказати «і зі мною», але не зважився.

— Ти не розумієш, батьку?

Він уважно подивився в очі Леони:

— Не розумію.

— Академік Кранц п’ять років тому зрозумів… — Це було жорстоко — сказати йому так, але хай він зрозуміє і не ставить їй перешкод.

— До чого тут Кранц?

— Він також вважав, що я мушу летіти.